Влітку завжди хочеться читати більше. Чи то винні довгі теплі вечори, коли так приємно засидітися з книгою, чи то дух літніх пригод підштовхує вирушити кудись принаймні в уяві, сказати важко. Але у будь-якому випадку для того, щоб літо точно вдалося, варто прочитати книгу. І не одну!

 Порада на червень: Йоган Гарі «Мистецтво зосереджуватися. Як у нас вкрали увагу».

Чесно зізнаюся: я читала цю книгу половину весни, та сподіваюся, що ви впораєтеся за один місяць. Йогана Гарі, британсько-швейцарського письменника та журналіста, називають одним з найпроникливіших критиків проблем сучасності. Й в новій книзі він виправдав очікування, піднявши дуже важливу проблему браку уваги.

Як часто ви, ніби як узявшись за справи, раптово ловили себе десь у глибинах фейсбуку, інстаграму чи тік-току? Як часто під час спілкування з близькими відчували порив почитати новини просто тут і зараз, адже у світі без нашої уваги точно відбувається щось важливе? А чи вдається вам виконувати пораду проводити останні дві години перед сном без гаджетів? Боюся, відмінників буде небагато…

«Якщо ви часто перемикаєтесь, то, згідно з дослідженнями, будете повільніші, менш креативні, помилятиметесь і менше запам’ятовуватимете з того, що робите. Мені хотілось дізнатися, як часто більшість із нас отак перемикається. Професорка Ґлорія Марк, у якої я брав інтерв’ю, виявила, що американський працівник у середньому відривається приблизно що три хвилини»…

Йоган Гарі пише про справжню епідемію відволікання, що спіймала людство у свої тенета і пояснює, чим саме небезпечне невміння зосередитися на темі. Уважно прочитавши книжку, ви дізнаєтесь, як запобігти виснаженню свого мозку і психіки, як підвищити ефективність роботи і покращити якість відпочинку. А найголовнішу (на мою думку) ідею книги я вам навіть проспойлерю: насправді, у постійному відволіканні винна не тільки наша нестача волі, а й сучасні технології, що сперечаються за нашу увагу й намагаються не випустити з павутини постійного скролінгу. Що з цим робити? Гарне питання, до відповіді на яке ви наблизитесь, подолавши 296 сторінок (бажано, не відволікаючись ).

 Порада на липень: «Десять тисяч дверей Дженьєрі» Алікс І. Герроу

Коли Дженьєрі було сім років, вона знайшла Двері. І якщо зараз, прочитавши ці строки, ви відчули холодок по шиї, бо гарно розумієте, чим двері відрізняються від Дверей – книга знайшла нового читача. Адже «на світі знайдеться десять тисяч історій про десять тисяч Дверей і всі вони відомі нам не гірше, ніж наші власні імена. Вони ведуть у Країну ельфів і в Вальгаллу, в Атлантиду і в Лемурію, в Рай і в Пекло - загалом, туди, куди не знайти дороги за компасом, - в інші місця». І одна з таких подорожей розпочинається просто зараз.

Разом з маленькою Дженьєрі ми зазирнемо у диво, куди ведуть її Двері. Сонячне місто у моря, аромат солі та білі вітрила кораблів… лишається тільки збігти по кам’яним сходам назустріч казці. Але Дженьєрі повернеться, адже затишний маєток, де вона зростала, і сам схожий на магічний світ: там зберігається безліч старовинних артефактів, які збирає для володаря маєтку, пана Лока, її батько. Вона прив’язана до них обидвох більше, ніж до чарівних світів (принаймні поки що). Але раз відмовившись від дива, потім будеш шукати шлях до нього усе життя…

Дебютний роман американської письменниці Алікс І. Герроу було номіновано та такі престижні премії як Hugo, Nebula, Locus та World Fantasy. Але я, визначаючи його жанр, ставила б скоріше не на фантастику, а на філософську притчу у фентезійному антуражі. На нас очікує неймовірна подорож крізь час та простір, вигадування та розповідання цілющих історій, пошук справжніх друзів та спроба побачити людей крізь маски. І приємний бонус: дуже поетичний та неквапливий стиль оповідання.

«… я пишу ці рядки в срібному світлі повного місяця незнайомого світу. Дерево пахне прянощами, дубленою шкірою і вином з ялівцю. Воно пахне заходами сонця, зустрінутими біля далеких обріїв, безіменними сузір'ями, стрілками компасів, що кружляють, і забутими землями на краю світу. Мабуть, невипадково човен моєї матері пахне так само, як книга мого батька».

 Порада на серпень: "Ловець океану" Володимир Єрмоленко

Більшість філологів переконана: уся наша література родом з античності. Бозна скільки віків та кілометрів відділяють нас від сонячної землі амфор, олив та суворих богів, а ми все ще всотуємо їхні міфи з молоком матері. Важко знайти людину, яка ніколи не чула про облогу Трої – та навіть дуже відому історію можна переповісти по-новому. Саме так і зробив Володимир Єрмоленко, український філософ й викладач Києво-Могилянської академії, він якщо і не деструктурував міф про Одисея, то принаймні підійшов до нього з іншого боку.

Отож вирушаємо у подорож до Трої… від Ітаки. Адже хто сказав, що на Одисея, який нарешті повернувся додому після двадцяти років блукань, вдома хтось чекатиме? Навіть віддана Пенелопа вміє втомлюватися, навіть від улюбленця богів може відвернутися доля. І тоді все, що тобі лишиться – вертатися по своїм слідам, намагаючись зрозуміти, де схибив. Але зрозуміти буде не так-то просто, бо між Троєю та Ітакою лежить море, а «море не має меж, історії не мають завершення».

Саме ця історія, про Одисея, у виконанні Володимира Єрмоленко зазвучала напрочуд поетично: готуйтеся запам’ятовувати цитати й насолоджуватися кожним словом. Буде дуже гарно і трішечки сумно – якраз те, що й потрібно наприкінці літа.

 «Я зруйнував Трою і зійшов у царство мертвих, я бачив чужу смерть і чужу безодню, я впускав солону воду під свою шкіру, ховаючи її, як пастух ховає овець від дощу. Кохання й ненависть увійшли в моє серце, як дві стріли, і я часом не міг відрізнити одну від одної, рани від обох породжували біль, але смерть моя мене не впіймала. Одіссей, так мене звати».

А що ви хочете прочитати цього літа? Діліться своїми порадами!