Шифри та коди потрібні для того, щоб створювати таємниці. Таємниці можуть бути священними, хвилюючими, страшними... небезпечними. Про останні ми сьогодні й говоритимемо - про шифри, замішані в кримінальних історіях.

Полюбляєте таємничі, лякаючі розповіді про загадкові події та злочини? Тоді ця стаття для вас. Дві історії, в яких так чи інакше були замішані шифри і коди, а також вірші, шпигунство і трохи теорії змови 

Перша історія найбільш відома. Якщо слово "трукрайм" для вас не порожній звук, то її напевно знаєте і ви. Якщо ж трукраймом (аматорськими розслідуваннями нерозкритих справ) ви не захоплюєтеся, то все одно, ймовірно, чули - це найвідоміша "шифрована" справа, яка вже встигла стати надбанням масової культури. Спойлер: справу вже розкрито, але загадок усе ще залишається дуже багато.

Отже, справа "Тамам Шуд", вона ж справа Сомертонської людини. 1 грудня 1948 року в місті Аделаїда, в Австралії було виявлено тіло. Грудень в Австралії - перший місяць літа, коли і корінні мешканці, і приїжджі наповнюють вулиці та пляжі. Якраз на пляжі Сомертон сімейною парою, яка гуляла, і було знайдено тіло. Спочатку подружжя вирішило, що чоловік, який сидить прямо на піску в дорогому костюмі і краватці, сильно п'яний. Справді, чи стане тверезий з'являтися на пляжі в такому вигляді! Але придивившись ближче, вони зрозуміли, що чоловік мертвий, причому вмер зовсім недавно. На місце незабаром прибула поліція, лікарі, і почалися огляд, а потім і розслідування довжиною майже в 70 років...

Покійний - чоловік років 40-45, був добре одягнений, хоча й не за погодою - у піджак, сорочку, ділові штани, краватку і черевики. Жодних ушкоджень на тілі не було. На лацкані піджака лежала недокурена сигарета. Жодних особистих речей чи документів при чоловікові не знайшлося. Утім, дещо все ж таки було...

У кишені штанів слідчі виявили записку з дивним текстом. Текст складався всього з двох загадкових слів: Tamam Shud. Букви були надруковані, і загалом записка мала такий вигляд, ніби її вирвали з книжкової сторінки. Вона-то і стала основною загадкою цієї справи, а фраза "Тамам Шуд" перетворилася на його неофіційну назву.

За таємничою запискою послідували й інші дивні відкриття: по-перше, всі бирки на одязі покійного були зрізані, що не давало змоги визначити місце його виготовлення і купівлі. По-друге, патологоанатоми не знайшли в організмі "Сомертонської людини" жодних слідів, що вказують на смерть від хвороби або отрути (причина загибелі чоловіка залишається загадкою досі). По-третє, за весь час огляду і розслідування покійного ніхто навіть не спробував упізнати! На довгі роки "Сомертонська людина" стала загадкою - без імені, без біографії, сім'ї та минулого... Але головною таємницею все ж були слова Tamam Shud. Записка плюс відсутність документів і навіть бирок на одязі породили безліч домислів, включно з версією того, що покійний був шпигуном, а записка - ні що інше, як шифр.

Записку, до речі, швидко прочитали і переклали, але менш загадковою вона не стала. Під час розслідування з'ясувалося, що Tamam Shud - це перська фраза, що означає щось на кшталт "кінець", "фінал". Цією фразою закінчувалися вірші в деяких англійських виданнях Омара Хайяма, знаменитого перського поета і філософа. Шляхом довгих пошуків було знайдено навіть книгу, з якої вирвали ту саму записку! На жаль, книга виявилася звичайнісінькою: жодних шифрувань, жодних слідів шпигунського листування...

Чоловік із запискою Tamam Shud багато десятків років залишався невпізнаним. Його особистість, життя і смерть були таємницею до минулого року. А 2021 року цю шпигунську справу раптово було розкрито! Точніше, справу-то не розкрито, але "людина із Сомертона" нарешті знайшла ім'я, сім'ю і вельми сумну історію, виявившися австралійським інженером-електротехніком на ім'я Чарльз Вебб. Він жив у Мельбурні зі своєю дружиною Дороті, і їхнє життя не склалося: за словами дружини Чарльза, він практично весь час був пригнічений, мріяв про смерть і час від часу намагався накласти на себе руки. Одного разу він ледь не отруївся ефіром; Дороті його врятувала і виходила, Чарльз же у відповідь влаштував їй страшний скандал і сказав, що цього робити не слід було. Після цього стосунки у подружжя, і до того не ідеальні, зруйнувалися остаточно. Коли Чарльз одного чудового моменту вирішив виїхати в Аделаїду, дружина навіть не здивувалася. Не здивувалася й тому, що чоловік зник і більше не виходив на зв'язок. Ба більше, Дороті твердо впевнилася, що чоловік просто втік. Про історію з таємничою загибеллю і запискою вона навіть не здогадувалася...

А ще, за словами Дороті, Чарльз любив писати вірші - сумні, похмурі, присвячені смерті. Що ж, не дивно, що людина, не чужа до поезії, обрала собі й настільки поетичну передсмертну записку. Найімовірніше, Чарльз Вебб усе ж таки досяг своєї мети; проте загадкою все ще залишається спосіб, яким він це зробив. Справа "Тамам Шуд" усе ще неохоче розлучається зі своїми таємницями.

 Чарльз Вебб в молодості (посередині)

Друга справа менш відома, але куди більш таємнича. Вона все ще не розкрита, і поліція підозрює, що навряд чи буде. Втім, надія є завжди.

Цю справу теж називають за головним "доказом" - запискою із загадковим набором букв YOGTZE. Чому слово "доказ" взято в лапки, ви скоро зрозумієте.

Отже, осіннім вечором 1984 року Гюнтер Штолль, німецький інженер-харчовик з Анцхаузена, Німеччина, раптово відчув, що за ним стежать. Так, саме так. І саме це він повідомив дружині: "Вони стежать за мною. Вони хочуть мене вбити". Дружина знала, що у чоловіка періодично бувають напади легкої параної, і не звернула на це серйозної уваги, порадивши Гюнтеру зробити те ж саме. Але Гюнтер, немов не слухаючи, раптом вигукнув: "Тепер усе зрозуміло!", схопив аркуш паперу і написав на ньому дивне поєднання букв YOGTZE - згодом воно дасть ім'я цій справі.

Потім, мабуть, Гюнтер вирішив послухатися слів дружини і поїхав до бару пропустити склянку пива і відволіктися. Однак сидячи в барі і попиваючи пиво, він раптово, на очах у відвідувачів, впав на підлогу. Коли йому допомогли піднятися, він вибачився і сказав, що "раптово втратив свідомість". Свідки зазначили, що п'яний він не був.

Прямо з бару Гюнтер поїхав у місто Гайгер, де народився і виріс, і де жили його батьки. До Гайгера він прибув пізно вночі й одразу ж попрямував до Ерні Хелльфріц, літньої релігійної жінки, яка знала його з дитинства. Ясна річ, Ерна була незадоволена пізнім візитом і порадила Гюнтеру поїхати додому або, принаймні, до батьків. На що той відповів, що батьки його "не зрозуміють", і що "цієї ночі має статися щось страшне". Але потім сказав, що, мабуть, поїде до дружини, сів у машину і поїхав.

О 3 годині ночі в поліцію надійшло два дзвінки - два водії виявили за 100 км від Хайгера автомобіль, що з'їхав у кювет. За описом він був схожий на авто Гюнтера Штолля. Поліція негайно прибула на місце і виявила і машину, і самого Штолля - в жахливому стані. Господар авто був сильно побитий, весь у крові й абсолютно без одягу. Він був ще при свідомості і встиг сказати, що на нього напали і побили четверо незнайомців. На жаль, більше нічого у нього дізнатися поліція не встигла - Гюнтер помер дорогою до лікарні.

А далі почалося розслідування, в якому дійсність плуталася з маренням, а факти ніяк не бажали сходитися. Патологоанатоми встановили, що Гюнтер був збитий машиною десь в іншому місці, а потім поміщений у свій автомобіль - можливо, щоб інсценувати ДТП. Збили його навмисно, чи, ймовірно, він кинувся під машину сам - невідомо. Чи існували в реальності четверо незнайомців - теж невідомо. (Не забуваємо, що Гюнтер був не зовсім здоровий психічно). Але найдивнішим виявилася записка з текстом YOGTZE. Коли поліція з'явилася в будинок Гюнтера, виявилося, що його дружина записку... викинула! Вивчити її саму (якщо вона взагалі існувала!) виявилося неможливо...

Трохи згодом слідчі з'ясували, що YO6TZE (символ у середині міг бути цифрою 6) - це варіант румунського радіопозивного. Румунського?.. невже перед нами справжня шпигунська історія? Чи у справі замішане таємне товариство? Чи з Гюнтером Штоллем стався нещасний випадок, а все інше - породження його розуму? Ніхто досі не зна. 

Шифри, як відомо, потрібні для створення таємниць. Але чи всі таємниці варто розгадувати? Можливо, нерозкритими вони безпечніші? І, чого вже там, цікавіші...

А ви як думаєте?

Женя Орінго