Коли темою обговорення постає місце України у світі, можна почути думку, що за кордоном про нашу країну надто мало знають. Що наші книги майже не представлені на закордонному ринку, наші фільми вкрай рідко потрапляють на світові фестивалі, а пісні у рейтинги відомих радіостанцій і таке інше.

Про те, як виправити ситуацію, можна міркувати довго, навіть не беручи до уваги фінансові ресурси для просування. Або ж можна подивитись на досвід тих, хто поширював українську культуру за кордоном п'ятдесят чи навіть сто років тому.

Софія Яблонська народилась 1907 року в родині священнослужителя у селі Германові, що біля Львова. Але під час Першої світової батько вирішує перевезти родину у більш безпечне місце до Таганрогу. В росії на них чекали шість років злиднів, після чого родина Яблонських з новою надією повертається до рідного краю. Саме на Галичині сформувалась творча особистість Софії: дівчина вступила до гімназії, навчалась у драматичній студії, ремісничому училищі і навіть зацікавилась кінематографом. Робота у двох кінотеатрах Тернополя дозволяє Яблонській зібрати кошти на поїздку до Європи, щоб продовжити там навчання. В Галичині початку 20 століття професія фото та відеооператора вважається надто екзотичною для дівчини й ще якийсь час залишатиметься суто чоловічою справою. Та й відповідних навчальних закладів тут ще нема. Тому для опанування ремесла Софія вирушає до Парижу.

Там Софія Яблонська не тільки вивчила омріяну професію, а й встигла попрацювати акторкою й моделлю. Якби вона залишилась в Парижі ще хоча б на пару років, то стала б свідком історичної події у світі фотографії, а саме як це ремесло завоювало модні журнали й витіснило з їхніх сторінок мальовані ілюстрації. Та у 1928 році в Парижі не знайшлося місця для фотографки-початківиці і Софія вирушає у далеку мандрівку.

Надихнув на цю авантюрну ідею Софію її друг, мандрівник та письменник, до того ж українець, який в той самий час мешкав у Франції, Степан Левинський. А ще її коханий  Крістіан Кальяр. Так Софія опинилась в Марокко. А потім в Єгипті, Південно-Східній Азії, Новій Зеландії, Австралії, Індонезії (включаючи Яву та Балі) та Таїті. І зрештою здійснила навколосвітню подорож, долаючи чималі відстані на авто, потягах, літаках та пароплавах.

Та подорожувати з камерою на початку 20 століття й зараз не одне й те саме. По-перше, в той час жінкам все ще було бажано рушати в дорогу в супроводі чоловіка або компаньйонок. По-друге, цим мандрівницям й на думку не спадало відхилитись від протореного маршруту. А Софія була сама-самісінька й навмисно обирала такі місця на мапі, куди неможливо було дістатись громадським транспортом. Тож на її світлинах залишались відбитки найекзотичніших та найвіддаленіших місць, які були населені справжніми тубільцями.

Не всі з них приязно ставились до білошкірої незнайомки з фотокамерою. Цей дивний апарат викликав у тубільців первісний страх, тому часом життя Софії було в серйозній небезпеці. Це аж ніяк не лякало українську мисткиню, напроти, вона досягла чималих успіхів у прихованому зніманні, тихцем знімкуючи унікальні сюжети, наприклад релігійні церемонії та події з приватного життя корінних народів.

Але здебільшого тубільці любили дивну гостю. На відміну від європейців, вона не нав’язувала свою релігію та культуру. Напроти, виказувала щиру цікавість до їхнього світу та обережно знайомила за своїм. Тому, де б Софія не опинилась, її кликали «дорога міс Україна». Ось, наприклад, як це відбувалось у Китаї, де Софія познайомилась і одружилася з французом Жаном Уденом, якого кликала по-своєму, Іваном. Вона пригощала родину смачними галицькими стравами та навчала українських слів, саджала у дворі мальви й соняшники, вчила китайців вишивати рушники та доїти корову. І не втомлювалась показувати співрозмовникам на мапі свою Україну й розповідати про українців.

А в ті нечасті рази, коли поверталась додому, збирала повні зали галичан, які, затамувавши подих, слухали підкріплені світлинами неймовірні історії про далекі краї та дивовижні народи. Своїм прикладом Софія Яблонська показувала українській молоді світ, в якому не існує кордонів, якщо ти прямуєш за своєї мрією.

Наталія Орінго