Перші згадки про золото та срібло ми знаходимо ще в старовинних трактатах. А от платину, дорогоцінний метал з вишуканим холодним блиском, людство опанувало набагато пізніше. Чому платина, маючи доволі високу цінність, не набула шаленої популярності золота? Чому дуже тривалий період часу вироби з неї вважались чимось з області фантастики?
В ювелірному мистецтві вкрай важливим чинником успіху є не тільки наявність художнього та ремісничого таланту, а й технічних можливостей. Від інструментарію залежатиме, як вправно майстер обробить камені, як надійно закріпить їх у металі та як довго врешті-решт прикраса радуватиме своїм виглядом власника. Якщо узяти такий неочевидний, на перший погляд, параметр як температура плавлення, то одразу отримаємо відповідь на питання, чому ж платина так і не змогла зрівнятись із золотом. У срібла цей показник дорівнює 961,9 градуса Цельсія, у золота — 1064,43 °C, а от у платини цілих 1 768°C. Це більше ніж у півтора раза! Отримати технічні умови для обробки платини змогли лише у 19 столітті, а до цього методи поводження з цим благородним металом були доволі примітивні.
До 19 століття дрібні частинки платини скочували та кували (формували стискаючими ударами) у тверді вироби, але не плавили. Щоб з’єднати крихітні шматочки платини, перші ковалі сплавляли їх розплавленим золотом. Але кожен метал має різну твердість, щільність, ковкість, пластичність і стійкість до розриву при розтягуванні. Якщо прокатувати злиток платини, що був сплавлений золотом, мозаїка металів починала поводитися непередбачувано і метал розтріскувався.
Після 1800-х років ідентифікувати та відокремлювали метали почали за допомогою різних кислотних розчинів і температур. Занурення платинового агрегату в гарячу царську горілку – комбінацію азотної та соляної кислот – фактично розчиняло платиновий компонент. Він випадав в осад, після чого його висушували та подрібнювали у порошок. Потім пресували, нагрівали та спікали при високій температурі, але ще недостатній для розплавлення. В отриманому платиновому бруску часточки металу мали нерівні краї, тому утворювали міцні зв'язки. Так майстри отримували більше можливостей для згортання платини у певні форми. Та все ж чи багато оригінальних ювелірних форм можна виготовити лише куванням, без залучання паяльника?
Лише, після того, як у 1839 році компанія Goodyear розробила вулканізовану гуму, що використовується для герметичних гарячих шлангів пальника високого тиску та ливарних форм, платина піддалась розплавленню. Для пайки використовували припій із золота, срібла та платини, який проникав у платину між зерен, не розплавляючи шматки, що паялися. Нарешті все готово для виробництва повністю платинових прикрас: одна проблема… немає попиту!
На той час головним білим ювелірним металом було срібло. Окрім кольору до його переваг можна було віднести легкість обробки та значні запаси. Але разом коли перед майстром ставала потреба додати до прикраси діаманти, срібло втрачало позиції. Воно швидко тьмяніло що аж ніяк не додавало блиску діамантам, рахуючи що на той час їх ще не гранили як зараз, кількість граней ледь доходила до 35 проти сучасних 57.
Першопрохдником у світі платинових прикрас став бренд Cartier, який у 1890 році представив свої ювелірні вироби з платиною та діамантами. Ідеальні пропорції сплаву з ірідію та платини ювелірний гігант позичив у лікарів-стоматологів, які вже оцінили переваги цього сплаву у виготовленні зубних коронок.
Іридієва платина мала ідеальну твердість і пластичність для ручного виготовлення мініатюрних прикрас різноманітної складності: мереживних квітів, бантиків і сердечок. Щоб додати престижу новинкам, платину використали в поєднанні з золотою основою.
Неміцний зв’язок між золотом і платиною створював напругу та крихкість в місцях з’єднання, але клієнти були вражені ідеальним, не тьмяніючим блиском платини. Тож згодом золото викреслили з цієї формули, віддавши перевагу лише платиновому сплаву. Так на початку 20 століття світ побачили вже повністю платинові прикраси. Вони ідеально відповідали новому захопленню стилем ар-деко, холодне сяйво метала гармонійно поєднувалось з чистими геометричними формами, та й тренд на чорні та білі камінчики не можна було уявити ні з яким іншим металом, окрім платини.
Вища вартість платини (оскільки вона на 60% важча за золото) була компенсована витонченим дизайном. Лише коли у 1920 році компанія Belais запатентувала 18-каратне біле золото, платина втратила свої позиції на користь більш пластичного та доступного металу.
Наталія Орінго
