Якимось чином Антуану де Сент-Екзюпері вдалося майже неможливе: у невеличкій за обсягом казковій повісті одночасно знаходять прихисток мільйони людей, які зберігають всередині магічний еліксир дитинства. Еліксир цей та ключ від казки — надійні вказівники справжніх мандрівників, романтиків й непокірних розбишак, які слухають своє зряче серце та відповідають за тих, кого приручили. 

Я теж нерідко тікаю в цю гостинну книжку, особливо коли є потреба багато разів поспіль подивитися на захід Сонця. Останніми роками сумно щодня, тому рецепти Маленького принца нерідко мене рятують. 

Наведу XV розділ повністю, щоб вам не довелося його розшукувати. А якщо виникне бажання перечитати українською, ось посилання на стриманий переклад Анатолія Жаловського.  Подобаються саме стримані переклади, а не бурхливо-уявні перекази, як нерідко зараз буває з класичними книжками. Коли дочитаєте цей розділ, буде маленьке творчо-географічне завдання. 

  

Шоста планета була в десять разів більша за попередню. На ній жив дідуган, який писав товстенні книги.

– Ти ба! – вигукнув він, помітивши маленького принца. – Мандрівник!

Маленький принц сів на стіл і перевів дух. Він уже стільки промандрував!

– Відкіля ти прибув? – запитав його дідуган.

– Що це за товста книга? – поцікавився маленький принц. – Що ви тут робите?

– Я – географ, – відповів дідуган.

– Що таке географ?

– Це вчений, який знає, де розташовані моря, ріки, міста, гори й пустелі.

– Дуже цікаво! – сказав маленький принц. – Оце вже справжня професія! – І він обвів поглядом планету географа. Ще ніколи маленький принц не бачив такої величної планети.

– Ваша планета дуже гарна. А океани тут є?

– Цього я не можу знати, – сказав географ.

– А-а! – розчаровано протягнув маленький принц. – А гори?

– Цього я не можу знати, – відповів географ.

– А міста, і ріки, й пустелі?

– Цього я теж не можу знати, – мовив географ.

– Але ж ви географ!

– Саме так, – сказав дідуган. – Я географ, а не мандрівник. У мене зовсім немає мандрівників. Не географи ж ведуть облік міст, рік, гір, морів, океанів і пустель. Географ – надто поважна особа, щоб тинятися по світу. Він не виходить із свого кабінету. Але він приймає у себе мандрівників. Розпитує їх, записує їхні спогади. І якщо спогади когось із них зацікавлять географа, він з'ясовує, чи порядна людина цей мандрівник.

– Навіщо?

– Бо мандрівник, який бреше, викликав би справжню катастрофу в географічних книгах. Так само, як і той мандрівник, що забагато п'є.

– Чому?

– Бо у п'яниць двоїться в очах. І там, де стоїть одна гора, такий географ позначив би дві.

– Я знаю одного такого, – сказав маленький принц. – 3 нього був би поганий мандрівник.

– Можливо. Отож, коли виявиться, що мандрівник – людина порядна, тоді перевіряють його відкриття.

– Ідуть дивитися?

– Ні. Це надто складно. Вимагають, щоб мандрівник дав докази. Якщо йдеться про те, що мандрівник відкрив, наприклад, велику гору, він має принести з неї велике каміння.

Раптом географ захвилювався:

– Але ж ти й сам прибув здалеку? Ти мандрівник! Опиши мені свою планету!

І географ розкрив книгу записів, підстругав олівець. Розповіді мандрівників спочатку записують олівцем. Потім ждуть, коли мандрівник подасть докази, тоді вже його розповіді можна записати чорнилом.

– Ну, прошу, – сказав географ.

– О, в мене там не дуже цікаво, – мовив маленький принц, – усе маленьке. У мене є три вулкани. Два діють, а один погас. Але хто знає, – все може бути.

– Все може бути, – потвердив географ.

– І ще у мене є квітка.

– Квітів ми не записуємо, – сказав географ.

– Чому?! Це ж найкрасивіше, що є на світі!

– Тому, що квіти ефемерні.

– Що означає – «ефемерні»?

– Книги з географії – найцінніші серед усіх книг, – сказав географ. – Вони ніколи не старіють. Дуже рідко трапляється, щоб гора зрушила з місця. Дуже рідко буває, щоб океан спорожнів. Ми пишемо про те, що вічне.

– Але згаслий вулкан може прокинутись, – перебив маленький принц. – А що таке «ефемерний»?

– Погаслі ті вулкани, чи вони діють – нам це байдуже, – сказав географ. – Для нас має значення гора. Вона не міняється.

– А що означає «ефемерний»? – повторив маленький принц, який, спитавши про щось, ніколи не відступав, доки не діставав відповіді.

– Ефемерне – це недовговічне, те, що скоро зникає.

– І моя квітка скоро зникне?

– Ну звісно.

«Моя квітка недовговічна, – сказав до себе маленький принц, – їй нічим боронитись, окрім тих чотирьох колючок. А я залишив її вдома зовсім одну!»

Це вперше його взяв жаль. Але він знову набрався духу і спитав:

– Де ви порадите мені побувати?

– Відвідай планету Земля, – відповів географ. – У неї гарна репутація...

І маленький принц вирушив у дорогу, думаючи про свою квітку...

  

Що далі було з Маленьким принцем, ми з вами знаємо, принаймні хоча б те, що нам переказав Екзюпері. А от що відбувалося з мешканцями тих планет, які він відвідав? Ми ж точно знаємо, як кардинально можуть змінити долю вчасно поставлені дитячі питання! 

Географ у казковій подорожі був кимось на кшталт ключника, який вказав хлопчику на двері до планети, на якій відбудуться головні події, та про нього майже нічого не відомо… Може давайте спробуємо разом продовжити цю гілку історії та приділимо географу трохи більше уваги? 

Що відбувалося потім, коли принц полетів з його планети?

Чи може географ щось йому ще казав або передав з собою?

Що він робив, коли розтанув слід від несподіваного мандрівника?

Пропоную поринути у світ географа на декілька абзаців у коментарях, а за тиждень я зберу цю чарівну мозаїку та повернуся з вдячністю. 

О.М.