Вчора свої секрети нам відкривав таємничий обсидіан, а вже сьогодні тему підхопить не менш дивовижний гагат. Як і личить всім загадковим особистостям, гагат має додаткові імена для прикриття — десь закордоном на цей псевдомінерал можна натрапити, побачивши на ціннику «джет» або «чорний янтар». Та насправді гагат є різновидом бурого вугілля, хоча й ховає свою справжню натуру під щільною завісою чорного кольору. Якщо  проявити ще трохи наполегливості, то цей плутяга як на духу викладе історію свого утворення з усіма цікавими подробицями.

Якщо ви маєте в колекції прикрасу з гагатом, знайте, що цьому «камінчику» не менше 145 мільйонів рочків. Якби він міг розмовляти, то розповів би чимало цікавого з життя динозаврів, бо тоді не залягав десь глибоко під землею, а височів у вигляді величезних доісторичних дерев, що належать до сучасного сімейства араукарієвих. Іноді дерева ламались під натиском стихій і деякі стовбури потрапляли у море. Певний час коряки дрейфували безкраїми водними просторами, поки течією їх не прибивало на мілину. Та для нашої історії потрібна особлива місцевість — заболочена, з шаром мулу та водного детриту. Для майбутнього гагату ця неохайна драговина стане найлагіднішою колискою. Приспані суцільною темрявою, під великим тиском та за сприятливої температури ці коряки зрештою стануть скам'янілістю, яка закохає в себе Європу. А точніше Англію часів вікторіанства.

Саме там, в районі рибальського порту Вітбі, що в графстві Йоркшир, склалися найсприятливіші геологічні умови для створення гагату.  Тут на високих скелястих берегах гагатові скам'янілості виступають на поверхню у вигляді неправильних горизонтальних пластів. Інколи великі шматки відколюються під час штормів і потім хвилі виносять чорні брила на берег.  

Видобуток гагату навколо Вітбі розпочався ще у 1500 році до нашої ери. Під час римської окупації ці оксамитово-чорні «мінерали» мали величезний попит: з них виготовляли прикраси, держаки мечів, гральні кубики та фігурки, аксесуари для волосся і експортували по всій Римській імперії. У першому столітті Пліній Старший опублікував свою «Природну історію», в якій згадував чорний камінь, що міг протидіяти чаклунству. Ймовірно, що мова йшлась саме про гагат.

Віра в захисні та цілющі властивості гагата зберігалась і протягом Середньовіччя. У вигляді порошку його використовували для чищення зубів, він нібито полегшував біль при подагрі й навіть міг бути корисним під час пологів. Коли ж Абатство Вітбі, засноване ще у 657 році, стало важливим релігійним центром в англосаксонському світі, гагат став ідеальною сировиною для релігійних амулетів.

Та все це тільки передує шаленому попиту на «чорні» коштовності, який захопить Британію в 19 столітті. Як тільки місцеві виробники почали обробляти гагат на токарних верстаках, якість намистин та хрестиків значно виросла. За цими простими виробами почали приїжджати покупці з сусідніх районів. Станом на 1850 рік у Вітбі працювало понад 50 майстерень з загальним штатом 1400 робітників. Але останнє слово в стрімкій популярності гагату належало королеві Вікторії. 

Після смерті принца Альберта у 1861 році Королева Вікторія увійшла в траур і дозволила носити при дворі лише ювелірні прикраси з гагату. Завдяки легкості обробки та ефектному вигляду у талановитих руках ювелірів похмурий гагат перетворювався на вельми прекрасні речі.

А природна вразливість (за шкалою Мооса гагат має твердість всього 4 одиниці) змушувала ставитись до цих прикрас з усією обережністю, як до таких, що виконанні з найрідкісніших дорогоцінних каменів. З часом гагат не міцніє, він і сьогодні не любить ультразвукову чистку й боїться пари. Але краса відполірованого до дзеркального блиску "камінчика" ставить його в один ряд з найпривабливішими для виготовлення прикрас мінералами. Можливо це поєднання унікальних якостей гагату та сувора краса вітбівських скель надихнули Брема Стокера на написання одного з найпопулярніших творів про вампірів — роману «Дракула».  Саме в місцевій бібліотеці у 1890 році він вперше прочитав про Влада Цепеша і навіть згадав гагат на сторінках своєї книги.

Наталія Орінго