У тижневому плані Оля дуже влучно описала сьогоднішню статтю: «Відволікаючись та зволікаючи, але все-таки робить статтю Тала». Бо прокрастинація моя давня незвана співмешканка — не питаючи дозволу, вона оселилась поруч та постійно втручається у мої справи.

Психологи давно вивчають цей різновид внутрішнього опору — чому ми зволікаємо та відтягуємо час для виконання тих чи інших справ. Існують навіть певні техніки, які можуть зарадити людям у боротьбі з ганебним впливом прокрастинації. Рецептів безліч, як і різновидів цього «захворювання». Адже у кожного, хто хоч раз відкладав справи на потім, знаходились власні поважні причини для цього. В цій статті я хочу розказати про прояви прокрастинації у видатних людей та їхні методи виходу з цього замкнутого кола. Вони дають зрозуміти, що не існує універсальної зброї й в цій боротьбі всі засоби доречні.

Віктору Гюго заважало поринути у письменницькі труди активне світське життя. Тому аби виключити навіть можливість податися до когось у гості або самому влаштувати зустріч, за легендою Гюго вирішує усамітнитись в кабінеті майже повністю роздягнувшись. Насправді ж просто одягнув поверх парадного костюму величезну сіру в’язану шаль, що доходила майже до п’ят. Цей метод подіяв і письменнику не залишалося нічого іншого, як братися за чергову сторінку рукопису. Гадаю, це трохи пояснює, чому Гюго є не самим легким автором.

Герман Мелвілл, найбільш відомий своїм твором «Мобі Дік», також був змушений вдаватися до своєрідного ув'язнення, бо самотужки не міг змусити себе працювати. Проблем додавали періоди зловживання алкоголем. Тож Герман попрохав дружину прикувати його ланцюгом до стільця.

Моцарт як і Гюго любив суспільство та розваги, його відомість робила композитора бажаним гостем ну усіх прийомах. Відомо, що його зволікання з написанням увертюри до опери «Дон Жуан» майже не закінчилось катастрофою. Час, що мав бути присвячений нотам, Моцарт проводив у різноманітних святах, відволікався на інші музичні твори, а про Дона Жуана навіть не згадував. Аж до поки до прем’єри не залишилась всього одна ніч. Тоді Моцарт попросив дружину зварити пунш та всю ніч слідкувати, щоб геній не заснув біля інструменту.

До ранку увертюра була готова, але ноти ще потрібно було переписати у кількох примірниках для музикантів оркестру. Сама опера повинна була починатися о сьомій вечора. Партії внесли у залу у чверть на восьму, а сам Моцарт зайняв місце диригента.
Музиканти почали грати невідрепетировану увертюру. В поспіху були допущені невеликі помилки при переписуванні партій, але завдяки майстерності празького оркестру публіка нічого не помітила.

Прокрастинація не завадила відомому американському архітектору зробити проєкт будинку, що надовго зберігатиме звання «кращого та неперевершеного витвору національної архітектури». Отримавши завдання від замовника, Райт затвердив того, що був на маєтку та вже склав проєкт дизайну, хоча насправді не забруднив жодного папірця паперу. Замовнику ж кортіло скоріше ознайомитись з кресленнями й він попередив архітектора, що буде в нього за кілька годин аби наочно все побачити. Райту нічого не залишалося, як терміново взятися за справу і проєкт вийшов дійсно чудовим, попри дедлайн. Звісно, це навряд вдалося б зробити без відповідних знань та досвіду.

Знаменитий будинок Fallingwater

Що казати, якщо автор книги «Мистецтво прокрастинації», американський філософ, професор Стенфордського університету Джон Перрі написав свою книгу саме завдяки прокрастинації. «Я мав намір написати цей есей місяцями. Чому я нарешті це роблю? Тому що я нарешті знайшов вільний час? Ні. У мене є запити для рецензій, замовлення підручників, чернетки дисертацій, які потрібно прочитати. Я працюю над цією книгою, щоб не робити всіх цих речей...»

Усі прокрастинатори відкладають те, що мають зробити. Але справжні таланти змушують свій недолік працювати на себе.

Наталія Орінго