Людські прізвища, що є звичним іменуванням в цивілізованих країнах світу, в Україні мають свою цікаву історію появи та розвитку.

Почнемо з того, що й тут наші пращури встановили певний рекорд, бо українські прізвища чи не найстаріші в Європі. Вже в XVII столітті мало чи не всі українці носили прізвища, деякі з котрих сягали своїми коріннями ще до князівських часів. Для порівняння, французькі простолюдини отримали прізвища лише на початку ХІХ, селяни з московії отримали прізвища лише після реформи 1861 року.

Хоча спочатку в українців прізвищ в сучасному їх розумінні не було зовсім й люди користувались прізвиськами. Не варто шукати в тому образу, бо прізвиська були й у князів — згадайте лише Володимира Великого або Ярослава Мудрого. У народу в побуті були більш прості варіаціїї, як то Штиря, Кабанець, Корж тощо.

Відомий український історик Андрій Коваль вказує причину, з якої прізвиська все частіше почали перетворюватись на прізвища. Саме розвиток українського суспільства та державності разом з певним правовим статусом народу потребували офіційної появи прізвища. Кожна родина при феодалізмі вела своє господарство, мала спадкові права, відповідала за своїх членів перед державою. Отже, перші найменування, схожі на прізвища з‘явились десь у ХІV ст. і це було привілеєм лише багатих людей. А щоб кмітливі пройдисвіти не використовували у власних цілях чужі шановні родові прізвища, шляхтичі та пани забороняли приймання певних прізвищ простолюдинами.
 

На фото підвіс «Яблуневе серце»

Масовою «роздача» прізвищ стала в XIV–XVI століттях, про що свідчать письмові документи, що затверджують право власності на землю. Які ж суто українські, на той час не зросійщені прізвища, можна було побачити на сторінках родових книг? О, перелік вразив би будь-якого філолога, адже за морфологічним формуванням українські прізвища мають найрозгалуженішу серед індоєвропейців структуру, бо утворюються за допомогою аж 35 суфіксів!

А фантазія кмітливих українців надихала їх подекуди на вельми цікаві ідеї з підбору прізвища. Якщо оминути стандартний варіант іменування за батьком, як то Іванчук чи Петренко, то прізвище могло характеризувати професію (Коваль, Мельник, Швець, Чумак), географічний об’єкт (Вишневецький, Дніпровий), походити від тварин, птахів та риб (Ведмідь, Вовк) або рослин (Береза, Верба). По прізвищу можна було впізнати певну місцевість (Польовий, Лісовий, Озерний, Загребельний) чи навіть країну (Турчин, Литвин, Москаль).
 

На фото каблучка «Хатинка»

Чимало прізвищ утворились від козацьких прізвиськ та військових посад — тож поряд з гордливими Гетьман, Сотник, Хорунжий можна зустріти кумедні Непийпиво, Гопкало, Будяк.

Суфікс -ов став «подарунком» московитів, відмовитись від якого було не так вже й легко. Дітям українських переселенців приписували його в документах в часи загальної паспортизації під час реформи 1861 року. Багато націй, що опинилися під владою московитів, мали пристосовуватись таким чином, аби отримати документи, що посвідчують людину та її права власності. До тисяч родових дерев з українським корінням були насильно прищеплені гілочки зі змертвілих хащ заболоття, от і розкидані тепер на багато тисяч кілометрів різноманітні «-ові», «-ські» та «-цькі» з українською душею.
 

на фото сережки «Голоси незабутніх предків»

Прізвища й досі несуть в собі це своєрідний зв‘язок з нашими пращурами, хоча б що до них не приписували. Тож досліджувати походження свого прізвища є в то му числі й вшануванням свого роду, пам‘яті предків, традицій та звичаїв, з покоління в покоління.

Наталія Орінго