Якщо ви завітаєте у Франківськ ненадовго, та ще й будете заклопотані у справах, то можете й не помітити, наскільки він гарний. Це той випадок, коли місто розкривається поступово. Його краса була для мене чимось прихованим — як тиха миловидність, яку помічаєш в хорошій людині не одразу. Чому так? Гадаю, тому, що тут немає нічого “занадто”. Великі палаци, широчезні площі й хмарочоси одразу кидаються в очі, а ось розгледіти гармонію невеликого вдається не одразу. Але якщо дочитаєте цю замітку до кінця, то дізнаєтеся, куди можна поїхати, щоб помилуватися. Австрійський, польський чи радянський слід — отримаєте три різні враження від одного обличчя міста.

Австрійська спадщина Станіслава зазнала руйнацій під час Першої світової війни. За місто точилися бої, частину забудови було втрачено і відновлено вже в новіших формах. За цих часів у місті переважала садибна забудова. На відміну від звичних мені по Харкову дохідних будинків, тут історичний центр — невеличкі вілли. Якщо приїхали на вокзал, йдіть кудись на Тарнавського, Пекарську, Маланюка. До речі, остання раніше  теж мала поетичне ім’я — на честь поляка Красінського. Але моя улюблена — вулиця Марійки Підгірянки. Вмикайте в навушники Льюїса Капалді і ловіть світлу меланхолію…

Міжвоєнний період — це знову польська влада. Що тут було між двома Польщами, ми вже побачили. А це вже сучасніші підходи, і саме двадцяті сповнені надії відбудови, віри в майбутнє. Попри те, що цей стиль — функціоналізм. Власне, саме до нього ми, навпевно, ще повернемося в найближчі роки, бо післявоєнна відбудова завжди про функціональність, економію, доцільність. Тобто позбавлена “штуки заради штуки”, себто мистецства заради мистецтва. Так, не процитувати Франка, говорячи про Франик, я не можу собі дозволити. Отже, далі ваш маршрут має лежати кудись на Драгоманова, або ж від вокзалу — одразу на Грюнвальдьську і Мулика. Беріть каву, щоб збадьоритися!

Той рідкісний випадок, коли будівлі пасує і коричнева, і біла рама

Нарешті, радянська забудова хрущовських часів. Якщо будете уважними, помітите, що вона відрізняється від, наприклад, київської чи дніпровської. Чим? Дахами! Тут дахи не пласкі, а опадисті, ніби верхушки насінинок. Пояснюється просто: на Прикарпатті волого та йдуть дощі, тому вода має стікати, а не назбируватися на стріхах. Як будете йти до Стометрівки, роззирайтеся ліпше. Звертайте увагу на балкони, на округлість і плавність арок, на хідники, на форми дахів і вигини багатоповерхівок — вони тут повертають на розі так само, як і пішоходи.

І більше не слухайте музики, не пийте кави на ходу — вбирайте в себе франківський спосіб життя хоч на кілька годин. Він вам сподобається: треба бути собою, бути між іншими і бути для світу.

Анастасія Орінго 

____

Фото — Олександра Сосніна для медіа “Куфер”, з відкритих джерел.