Продовжуємо відповідати на питання орінговців - і сьогодні торкнемося важливого і навіть філософського питання "Як вдається триматись?".

У розділі питань до команди саме це прозвучало багато разів у різних варіаціях:

Як вдається триматись на позитиві в такому треші????

Що вас надихає та рятує від апатії під час війни?

Орінгівці, як ви тримаєте сторону Світла у всіх сенсах?...

Ви питали - поміркувала та відповідає контент-команда, що відповідає за наповнення сайта виключно добрими та життєствердними новинами 

Триматися — хороше слово в контексті. Триматися можна тільки за щось, і це щось мусить бути міцним, витривалим, глибоко вростати корінням. Гнутися, але не ламатися. Власне, увесь всесвіт Орінго, що було створено за довгі роки, для мене і є таким деревом, за яке вдається триматися. Я лише одна з багатьох дбайливих рук, що продовжує обертати це колесо. Сила інерції та сила сродної праці тут як ніколи допоміжні.

Як людина, що свого часу доклала рук до шліфування контент-системи, я добре знаю її коліщатка. Ми вчасно змащуємо всі механізми, кожен відповідає за свою частину, але при цьому вміє підхопити й сусідню зону. На мою думку, те, що ця система витримує екстремальні умови, — найкращий показник її правильності й доцільності.

А якщо говорити про те, що допомагає триматися персонально мені як людині... Гумор, у першу чергу. Я ніколи так багато не сміялася, як у перші півроку війни, коли буквально кожна подія обростала легендами і жартами. Це чудовий захисний механізм, не можна серйозно боятися діда з ядерною кнопкою, якого обсміяли мільйон разів (і по ділу!). А ще я багато планую. Не всі з цих планів відбуваються, але я не ставлю життя на паузу. І намагаюся нічого не абсолютизувати. Сприймаю нинішнє життя як актор сприймає театральну постановку — "я у пропонованих обставинах". Колись ця трагікомедія закінчиться, правда ж? І я дуже вірю, що оплески нам будуть звучати гучно, по всьому світу.

Анастасія  

На фото: підвіс "Півник"

Життя не готувало до такого досвіду, тому випробую все, що трапляється в пригоді, і повторюю ті засоби, що спрацювали.

По-перше, це прогулянки. Я домосід, можу не виходити з квартири днями без крайньої на те необхідності. Але малорухливий образ життя вже вдається взнаки і боліти починають навіть ті частини тіла, що ще 10 років тому себе ніяк не виявляли. Тому для настрою – вранішня кава з подружками, для здоров’я — прогулянка до річки, на щастя, Дніпровські плавні в мене за 50 метрів від будинку.  А це фото з нашої недавньої поїздки по гриби. Грибів майже не знайшли, зате таку красу побачили.

Дуже бадьорить новий навчальний рік, особливо неочікувані запити від вчительки, як то виготовити костюм буряка на шкільне свято.  Ще підіймає настрій перегляд змісту зошитів молодшого, але то частіше сміх крізь сльози.

І зовсім неочікуваний для мене варіант – ігрова консоль PS. Взагалі-то це давно обіцяний подарунок для дітей, який вдалось презентувати от тільки зараз. Останній раз я грала ще в 90-ті, тому зараз відкриваю для себе нові світи. Коли хочеться насолодитись класною графікою  –  це Unravel, а коли бісять новини і настрій мінорний – то хоррор-гра Little Nightmares.

Тала 

Де ти, мій дах, де ти, зозуленько? Не відповідають – льотають десь у хмарах…

Насправді, втриматися в перші місяці війни мені допоміг якраз Орінго. Як тільки ми почали збирати докупи якісь процеси, відповідати на питання, планувати контент і навіть Срібну Мрію, стало легше. З’явилася потрібна й осмислена праця, яка змушувала відволіктися від невпинного скролінгу стрічки новин і допомагала спрямувати лють в творчу енергію.

Терапевтично працюють наші контент-наради, які часто перетворюються просто на обмін думками, цікавими ювелірно-літературними новинами чи обговорення чогось злободенного. Завжди приємно знати, що існують люди, які сприймають світ схоже на тебе, і яким болить чи відгукується те саме. А коли тобі ще й пощастило з ними працювати, то взагалі супер!

Для себе ж особисто, щоб не перетворитися на дратівливу тінь, я розробила систему нескладних правил.

По-перше, дбати про здоров’я. Я у себе одна і я хочу пити шампанське на нашій Перемозі. Тож зараз – мінімум алкоголю та шкідливої їжі, максимум спорту, гарних книжок і навчання, щоб перемикати мозок. Кожного ранку – обов’язкова прогулянка на природі (правда, на ній я часто читаю новини).

По-друге, не втрачати живе спілкування з найріднішими. На жаль, наразі нашу родину розкидало у різні місця, тож кожного дня я обов’язково дзвоню мамі, бабусі та сестрі, вислухаю їхні новини і ділюся своїми. І завжди відповідаю на повідомлення друзів, навіть уночі.

І по-трете, обов’язкова допомога іншим. Коли ти корисна людям, легше дихається, тож я не тільки доначу, а й ходжу волонтерити усюди, де потрібні руки.

Улюблена робота, рідні люди, гарні книжки, краса природи, віра в нашу Перемогу – і зозуленька, описавши широке коло, повертається.

Ольга 

На фото: каблучка "Дружня родина"

Я побачила свою мотивацію у перші дні березня 2022, і досі вона мене тримає. І я б ніколи не повірила, якщо б мені сказали, що моєю мотивацією стануть... діти. Коли ми покинули дім і ховалися у березні 2022, моєму старшому синові виповнилося п'ять, молодшому — піврочки. І я яскраво пам'ятаю той момент, коли молодший перевернувся зі спинки на животик. Мене ніби осяяло: життя іде.

У якому б заціпенінні я б не була — життя іде. Йому все одно на те, що люди роблять один з одним. Його закони сповнюються кожен день. І моя дитина усе одно навчиться сидіти, ходити, говорити. Це дало мені змогу триматися тоді, це тримає мене зараз. Старший син навчився читати та писати, цього року пішов до школи. Молодший розумник вже й бігає, і рахує, і черв'ячків ліпить з пластиліну. Життя йде. Воно зараз, у тій хвилині, що сплине і не повториться. Відколи я це відчула, я намагаюсь згадувати про це якомога  частіше. Все мине, і це також.

Альона 

На фото: сережки "Жіноча сила"

Довго думала, як саме тримаюся і нарешті зрозуміла: так я ж насправді не тримаюся, тримають мене! І мабуть тому й не з’їхала досі з глузду (принаймні так мені здається).

Мене дуже міцно тримають зобов’язання перед родиною, друзями, командою, замовниками, країною і навіть Всесвітом. Три роки тому писала про Тягар життєвих зобов'язань у вигляді наплічника, куди людина добровільно складає цеглинки тих зобов’язань, а потім ті цеглинки допомагають йому. «Одне з незмінних переконань: людина вимірюється зобов'язаннями. Талант, чарівність, доброта, чесність, наполегливість, терпіння та інші чудові якості людини множаться на нуль, якщо немає відповідальності за добровільно узяті на себе зобов'язання. Тільки створивши баланс зобов'язань, отримуєш доступ до ключів від часу та можливостей.»

Тобто усе точно по-жаданівськи — те, що тримало мене раніше, буде тримати мене й надалі.  

Як тільки пройшов перший фізичний шок 24 лютого 2022 року і перестали тремтіти руки, як тільки змогла сісти за кермо та упевнитися, що з близькими усе нормально, життя почало вибудовуватися належним чином. Цеглинка до цеглинки, крок за кроком, допомогти, підтримати, розрахуватися з боргами, відправити довоєнні прикраси, написати допис, заспокоїти, нагодувати, задонатити… Бігти, робити, писати дрібненько плани, щоб більше влізло.
Впевнена, що насправді усіх нас втримали у цьому світі зобов’язання і чим їх більше, тим надійніше.

Ой, знайшла таки, що я тримаю: іноді до болю та скреготіння зубами тримаю рот зачиненим, щоб не плескати язиком зайве. Навичка вчасно промовчати і не множити хаос без потреби теж додає супер-сили до чарівного наплічника, хоча то вже трохи інша історія.

Олена 

На фото: підвіс "Спокій Всесвіту"

Отож, друзі, тримаємося і тримаємо Орінго-світ! 

З любов'ю, команда Орінго