У сучасному розумінні автор і його твір невіддільні одне від одного. Якщо є творіння - має бути і творець. А що робити, якщо його немає? Або є, але з якихось причин його ім'я нам невідоме? Мабуть, у такому разі твір стає вдвічі цікавішим.

Анонімні книги, вірші, картини, пісні - явище не таке вже й рідкісне. Чи мало в автора причин не називати своє ім'я? Це може бути скромність, або бажання уникнути неприємностей, або прагнення привернути до своєї книги якнайбільше уваги - адже люди люблять таємниці, чи не так? Це може бути й просто незнання самої концепції авторства, особливо якщо справа відбувається в давні часи. Як би там не було, анонімних творів багато. Давайте ж оберемо найцікавіші та розглянемо їх ближче.

Отже, почнемо з епохи Середньовіччя, коли література вже існувала, а от з поняттям авторства ще не склалося. Європейське Середньовіччя подарувало нам безліч прекрасних літературних творів, здебільшого анонімних. І один із найзагадковіших - це поема "Сер Гавейн і Зелений Лицар". Та сама, яку свого часу перекладав і коментував Толкін. Утім, хто її тільки не коментував, її навіть екранізувати примудрилися... Чим же вона така цікава? А тим, що з усієї середньовічної англійської літератури ця поема - найскладніша для розуміння.

Сюжет досить простий і, за мірками артурівських міфів, навіть не надто дивний. У розпал святкування Нового Року до Камелоту з'являється дивна людина з величезною сокирою. Він представляється Зеленим Лицарем і пропонує будь-кому охочому... вдарити його цією самою сокирою. Але з однією умовою: через рік і день Лицар повернеться і завдасть удару у відповідь. Сер Гавейн, племінник Артура, зголошується, бере сокиру й одним махом зносить Зеленому Лицареві голову. Але той як ні в чому не бувало піднімає голову, приставляє її на місце і йде, нагадуючи Гавейну, що через рік на нього чекатиме...

Оригінальна ілюстрація твору

Через рік Гавейн як чесний лицар вирушає на пошуки Зеленої Каплиці, де на нього домовився чекати Лицар. Дорогою він зупиняється у загадкового лорда Бертілака і його дружини, яка намагається спокусити Гавейна. Наш герой пручається, але врешті-решт все ж таки приймає у леді Бертілак у подарунок чарівний пояс, що захищає від будь-якої шкоди. Не забувайте, Гавейна все ще чекає Зелений Лицар із сокирою, і захист йому явно не завадить. Коли ж в обумовлений день Гавейн зустрічає Лицаря, той завдає йому два удари, проте обидва рази зупиняється. Третього ж разу Лицар залишає Гавейну невеличкий шрам на шиї, після чого йде геть...

Не поема, а одна суцільна метафора. Тут і боротьба лицарського обов'язку з правилами куртуазного кохання (Гавейн і пояс леді Бертілак), і складна алегорія честі й нечесності, і сплетіння англійських християнських образів із кельтськими... І навіть трішечки психоаналізу: загадковий Зелений Лицар, який раптово вдерся на бенкет до Артура, багатьма трактується як дике природне начало, яке вторгається в цивілізований, розумний світ. Автор цієї поеми безумовно був дуже добре освічений і неймовірно талановитий як поет. Плюс до того чудово володів язичницькими кельтськими образами. Однак на жаль - свого імені в історії він не залишив. Утім, його поема - прекрасний зразок впізнаваного авторського стилю. Цей самий стиль дозволив приписати йому ще один твір.

Зелений Лицар у сучасному баченні

Вважається, що в автора "Сера Гавейна..." є ще одна поема. І вона теж дивна, особливо за християнськими мірками. Символіки і метафор у ній немає ніяких. Зате там християнський єпископ займається оживленням мертвих. Що? Так! Поема називається "Святий Еркенвальд", за ім'ям головного героя, того самого єпископа. І вона явно недооцінена як джерело натхнення для фільмів про зомбі.

Сюжет такий: під час будівництва лондонського Собору Святого Павла будівельники відкопують багату труну. Отримавши дозвіл мера, її відкривають - і виявляють чиєсь нетлінне тіло. Будівельники кличуть на місце дії єпископа, і той починає встановлювати особу покійного. Причому вельми оригінально: він читає над ним молитви, труп оживає і починає відповідати на запитання! Виявляється, що за життя він був британцем-язичником, суддею при язичницькому ж королеві, вів праведне і гідне життя, однак після смерті потрапив у чистилище. Бідному судді не пощастило народитися раніше за Христа. Єпископ вирішує, що це нечесно, і душу небіжчика слід відправити до раю, молиться за нього, труп розсипається на порох, а душа вирушає на небеса. Усе! А тепер уявіть, як би це виглядало у вигляді фільму...

На фото: каблучка "Нарада"

Важко повірити, що "Сера Гавейна..." і "Святого Еркенвальда" написала одна й та сама людина. Однак, найімовірніше, так воно й було. Про це можна судити за схожістю поетичних прийомів і словникового складу поем. На жаль, ім'я автора досі невідоме - а шкода. Дуже б хотілося дізнатися, хто ж мав таку фантазію...

Іноді здається, що автори по всьому світу користувалися анонімністю для того, щоб публікувати максимально дивні речі. Ще один відомий анонімний твір з'явився на світ у Китаї (до речі, приблизно в один і той самий час із "Сером Гавейном..."). Це великий, метафоричний і сюрреалістичний роман "Подорож на Захід". Сюжет у ньому досить простий: четверо мандрівників під керівництвом буддійського ченця-мудреця вирушають до далеких західних країн (у цьому разі до Індії) по священні книги. Усі чотири частини роману - це опис подорожі та пригод цієї компанії.

Ілюстрація до "Подорожі на Заход"

Чому цей роман сюрреалістичний, можна зрозуміти зі списку дійових героїв. Їх п'ятеро. По-перше, власне чернець, наймудріший, найосвіченіший і найнормальніший з усієї компанії. По-друге, мавпячий цар, який самостійно осягнув вчення Дао і отримав величезну силу; він настільки загордився, що повстав проти богів, ті його заарештували (!) і здали головному герою на перевиховання. По-третє, напівбог-людина-свин, якого вигнали з небес за те, що він якось раз напився і почав чіплятися до богині Місяця. Власне, за цей проступок його і наділили свинячою головою. По-четверте, дух річки, величезний страшний людожер із дуже спокійним та інтелігентним характером. І по-п'яте, бог-дракон, повелитель морської стихії, на якому головний герой-монах їздить як на коні.

Уже сам склад персонажів максимально божевільний. І, повірте, в романі таке приблизно все. Але при цьому "Подорож на Захід" є культовою книгою в усій Південно-Східній Азії. По ній знімають фільми і мультфільми, ставлять п'єси, пишуть фанфіки. Персонажі роману дуже популярні й моментально впізнавані (особливо людиносвин Чжу Бацзе, його чомусь особливо люблять). А от автора досі ніхто не знає. "Подорож на Захід" приписується по черзі то одному, то іншому китайському літератору. Але поки все ще загадкою залишається особистість, якому в голову могло прийти таке.

Головні герої твору. Людиносвин точно впізнаваний!

І наостанок від дивного перейдемо до ще більш дивного. Серед анонімних творів можна знайти не тільки поеми і романи, а й фанфіки. Припустимо, чимало авторів фанфіків і так не відомі нам за іменами, хіба що за ніками. Однак більшість із них і не приховує свою особистість цілеспрямовано. І, чого вже там, більшість не створює щось таке, що стає легендою інтернету...

У далекому 2006 році на сайті FanFiction. net почав з'являтися фанфік за "Гаррі Поттером" під назвою "My Immortal". Фанфік швидко набув популярності завдяки тому, що був неймовірно поганий. Просто жахливий. Він ряснів граматичними та орфографічними помилками (через що його практично неможливо перекласти), мав замість сюжету якусь маячню, але найстрашнішим у ньому була головна героїня. Вона зібрала буквально всі можливі штампи: висока, худа готеса з чорно-фіолетовим волоссям із червоними кінчиками (так написано в оригіналі), "крижано-блакитними очима", звісно, запаморочливо вродлива, розумна, тощо. До речі, оцініть її ім'я: Ebony Dark'ness Dementia Raven Way. Навмисно не придумаєш.

Головна героїня My Immortal, намальована фанатом

Однак саме ця бездарність й зробила фанфік неймовірно популярним: "My Immortal" визнали найгіршим фанфіком в історії жанру, цитати з нього пішли в народ, а в спільноті любителів Гаррі Поттера почалися суперечки й чутки про можливе авторство цього антишедевру. Але автор не поспішав називати себе. Він (або вона) радував шанувальників новими жахливими главами цілий рік, а потім раптово зник і закинув своє творіння (можливо, порозумнішав?). Аж до 2016 року фанати намагалися визначити особу автора, але нікому це так і не вдалося. Утім, з такою славою не дивно, що автор не надто прагне популярності.

Тара Гілесбі, ймовірна авторка. Стверджує, що фанфік був написаний заради стьобу над готичною субкультурою. Утім, поки що її авторство не доведено.

Так, автор невіддільний від своєї творчості. Однак по-справжньому видатні творіння здатні жити і незалежно від автора. Іноді навіть занадто незалежно. Але хіба це заважає нам ними насолоджуватися?

А які відомі анонімні твори знаєте ви?

Женя Орінго