Вчений, гуманіст та мандрівник Микола Миклухо-Маклай з-поміж тих історичних постатей, на яких в сусідньої з нами держави чимало корисливих інтересів.
Українець за походженням, Микола отримав якісну європейську освіту, та свої дослідницькі експедиції до Нової Гвінеї він провів, будучи на службі у російського царя. Як гуманістичні ідеали мандрівника поєднувались з намаганнями імперії простягнути свої щупальця до найвіддаленіших куточків планети? Чиї інтереси Миклухо-Маклай захищав на чужині — царя чи тубільців? Чим далі, тим складніше це визначити. Та все ж кілька цікавих фактів про непростий шлях вченого і його зв’язок з Україною цілком відомі.
У студента, що походив з давнього українського козацького роду, були всі шанси опинитись ворожим елементом в налагодженій політичній машині російської імперії. Спочатку батько Миколи потрапив під підозру після того, як відправив у конверті 150 рублів у заслання Тарасу Григоровичу Шевченку. Після сам Микола був помічений у студентських демонстраціях. Виключенням з університету справа не обійшлася, юнакові взагалі було заборонено продовжувати навчання будь-де на просторах імперії. Тож Миколі нічого не лишалось як заручитись підтримкою близьких і здобувати освіту у Європі. Там він вступив до Гейдельберзького університету, де вивчав науку, економіку та філософію, опанував німецьку, англійську та французьку мови. Перейшовши до Єнського університету став учнем Ернста Геккеля, великого біолога та послідовника Дарвіна. Саме Геккель сприяв становленню Миколи як зоолога: за його підтримки майбутній вчений здійснив подорожі до Мадейри, Канарських островів і Марокко.
З невідомих причин Микола Миклухо-Маклай вирішує повернутись до Петербурга та продовжити наукову діяльність: в колі його інтересів морська зоологія в тихоокеанському регіоні. Російська імперія якраз посилила свою присутність в цих місцях, намагаючись конкурувати з Великою Британією. Кораблі під російськими стягами були настільки звичним явищем в тамтешніх портах, що місце їх причалу біля нейтральної бухти стало відоме як russian point. Cкориставшись нагодою, вчений загоряється ідеєю дослідження Нової Гвінеї, як нового перспективного поля для антропологічних і етнологічних досліджень. Тут він сподівався знайти примітивні племена, які розвивались без впливу ззовні, і довести, що між людьми різних рас немає розбіжностей.
І хоча самі австралійці припускають, що чоловік з приємною зовнішністю та гарними манерами, який щиро опікувався тубільцями, міг впродовж багатьох років бути шпигуном, проте антропологічні дослідження Миклухо-Маклая та їхній вплив на науку в цілому є неоціненними.
Він був першим європейцем, який ступив на землі Нової Гвінеї і відвідав віддаленні поселення, досліджуючи місцеві племена, їхній побут та культуру. Збирав зоологічні зразки, робив замальовки людей, флори, фауни та пейзажі. У період 1870- 1880-х рр. вчений вивчав корінне населення Південно-Східної Азії, Австралії та Океанії — островів Полінезії, Меланезії і Мікронезії, у тому числі папуасів північно-східного берега острова Нова Гвінея (тепер це Берег Миклухо-Маклая). Саме тут він повернувся до своїх гуманістичних ідей й намагався не допустити експансії «своєї землі» Британією чи Німеччиною. Можливо від безвиході просив у царя дозволу організувати на Новій Гвінеї «вільну російську колонію». На щастя папуасів, всі три доповіді Миклухо-Маклая залишились без уваги царської держави і російські кораблі не вирушили «звільняти» тубільців. Проте зусилля вченого увінчались успіхом, звідки він не очікував: звернення Миколи Миколайовича до британського уряду призвело до скасовування колонізації Нової Гвінеї.
В історію світу він увійшов не тільки як сміливий мандрівник, що прожив поруч з войовничими племенами кілька років. Микола Миколайович першим пророкував занепад колоніального строю та заклав основи Декларації прав людини. А нащадки тубільців, які й досі називають дітей іменем Маклай, ще довго переказуватимуть розповіді про світлошкірого чоловіка, що пробував навчати їх українських слів.
Наталія Орінго
