Як ви почуваєтеся на природі? В лісі чи в горах, на березі моря, в квітнику при трояндах чи навіть просто в раптовому пориві вітру… Правда ж, у цьому є щось давнє? Немов будь-яка жінка, відступивши від урбану, повертається до власної первісної мови. До того способу існування, де не треба пояснювати, ким ти є, бо це вже вписано в твою ходу, у спосіб, яким ти торкаєшся повітря. Може, це спомин про волю райського саду — і відлуння цікавості, а не лукавості, що вигнала нас звідти. Тоді й мавки — не вигадка, а концентрат того, що варто називати інтуїцією.

Лісовик: 

Згадай, якою ти була в ту ніч,

коли твоє кохання розцвілося:

була ти наче лісова царівна…

Мавчин ліс — її царство. У звивистих лініях гілля і коріння впізнається жінка, яка не вміє любити наполовину. Та, що тримає світ на своїй внутрішній вертикалі. Жінки взагалі вміють приборкувати хаос і торкатися його так, щоб він набував симетрії — а особливо жінки закохані. І якщо вже проводити паралелі з «Лісовою піснею», то як кохає Мавка? «Я тебе за те люблю найбiльше, чого ти сам в собi не розумiєш»… Це не потойбійчна сила говорить у Мавці в цей час, а її одвічна жіноча частина, та, з якої живиться кожна квітка на лукашевому шляху і кожна гілка, що виросла йому на сопілку.

У що вірить ця лісова царівна? У добро і щастя. Її попереджають, що на людських стежках її не чекає воля, а лише туга і журба, але юна сила в Мавці відмовляється вірити в це: «Ну, як-таки щоб воля — та пропала? Се так колись i вiтер пропаде!» Максималізм? Можливо. Безрозсудність? Та авжеж. Але така природа закоханої дівчини — не обережна, а віддана без краю. Бо жінка з долею Мавки може виростити і вберегти кохання попри все.

А ще жіноча природа — мати погляд, який завжди бачить глибше. Якимсь шостим чуттям ми бачимо людину не такою, якою вона є, а такою, якою вона могла би бути. І в цьому є приречена ніжність: «Смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись». Та Мавка не журиться, бо її воля від цього не зникає. Вона справджується сама собою, так само як ліс справджується своїм вітром. 

Ми все життя вирощуємо в собі цей ліс, дбаємо про нього і тікаємо в нього в найтяжчі години. То як це — царювати над своїм внутрішнім лісом? Схоже, що бути вразливою, чесною, сильною одночасно. 

Мавка:

То дай мені святкові шати…!

Я буду знов як лісова царівна,

і щастя упаде мені до ніг,

благаючи моєї ласки!

..І так приємно повертатися до себе, до своєї жіночої — та що там, дівочої! — частинки, яка хоче вбратися у найкраще й сяюче й бігти за щастям. «У цьому ескізі я прагнула передати тотожність між тендітністю природи та вразливістю людської душі. Лісова Фея — як талісман-оберіг, що нагадує про гармонію з собою, м’яку силу ніжності й магію природної жіночності», — ось як описала власний ескіз Ольга Григорівна. Ця світла й тендітна срібна мрія нарешті готова побачити світ.

Найважливішим завданням для ювелірів було зберегти цю тендітність, при цьому, як завжди, зробити сережки надійними. Спочатку хотілося показати красу природи в натуральному камінні… Але модель для кабошону розміром у 7 міліметрів виявилася заважкою і завеликою — на 55% відсотків більше, ніж сережки є зараз. Модель довелося переробляти тричі, але не дарма. Тепер при розмірі 5 сантиметрів сережки важать лише 6 грамів, і це пара! А ще задля пропорційності вирішили змінити верхівку: оскільки верх має конкретні параметри, щоб підходити вушкам, то при зменшенні розмірів підвіски оригінальна верхівка виявилася доволі монументальною. Зараз все збалансовано — і дуже «по-лісовому». 

Як завжди, прикраси Орінго особливі деталями. Ми уважно працюємо над зворотами прикрас, тому якщо маєте коротку стрижку, будете гарні з усіх боків! Асиметрія дизайну не завжди помітна на перший погляд, але коли помічаєш, стає зрозуміло, чим сережки такі привабливі. Вони живі, рухливі, абсолютно чарівні. Й осердя лісу, душа Мавки — камінь на ваш вибір.

Сережки «Лісова царівна» чесні і справжні. Разом у нас вийшла срібна історія про жінок, у яких любов проростає так само, як коріння шукає воду. І про частинку давньої Мавки всередині кожної.

Бо в серці має те, що не вмирає.

Анастасія Орінго