У шкільній програмі та суспільній свідомості Остап Вишня на жаль, досі переважно відомий, виключно як автор «Вишневих усмішок» і анекдотичних оповідок. Та насправді Павло Губенко – це його справжнє ім’я – письменник непростої долі, чия біографія сама по собі могла б стати сюжетом для драматичного роману. Розповісти детальніше про сумні усмішки попросили пані Наталію – бібліотекарку-бібліографа та книгознавчиню.

Народився 1 (13) листопада 1889 року на хуторі біля містечка (тепер село) Грунь, нині Охтирський район Сумської області, в багатодітній (17 дітей) сім'ї відставного солдата. Від дитинства знав, що таке виживання у скрутних умовах – досвід, який згодом відіб'ється у його соціальній сатирі.

Павло Губенко (Остап Вишня), 1920-ті роки

Освіту здобув поступово: початкова школа, потім двокласна в Зінькові, далі – Київська військово-фельдшерська школа. По закінченню в 1907 році працював фельдшером у російській армії та хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці. Однак медицина не була його покликанням – займаючись самоосвітою, склав екстерном гімназію і в 1917 році вступив до Київського університету, проте невдовзі залишив навчання заради журналістики та літератури.

З 1918 року – офіцер медичної служби Армії УНР, причому зробив блискавичну кар'єру. У полон до більшовиків потрапив 1919 року в ранзі начальника медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР, під його керівництвом були всі залізничні шпиталі з офіцерами та вояками УГА й Дієвої армії УНР.

Його перша публікація з'явилася 1919 року під псевдонімом П. Грунський. Уже тоді молодий автор демонстрував гострий соціальний нюх.  Інший псевдонім – Остап Вишня – придумав також сам. Ім’я взяв від одного з героїв твору «Тарас Бульба» Миколи Гоголя, якого дуже багато читав у дитинстві, а прізвище від того, що полюбляв вишні.

1928 рік, Харків. Замість звичайного літературного журналу – щомісячний альманах «Літературний ярмарок». Це був сміливий експеримент, адже замість сталого формату автори та редакція могли вільно експериментувати з жанрами, темами, та й самим оформленням.

Остап Вишня, звісно, був серед зірок цього «ярмарку». Його твори стали справжньою окрасою видання – фейлетони, гуморески та усмішки миттєво розлітались серед читачів. Тонкий гумор, легка іронія та неповторний стиль Вишні чудово вписалися в невимушену, але інтелектуальну атмосферу альманаху. «Літературний ярмарок» був для нього ідеальною платформою для творчої свободи, де він міг повністю розкрити свій талант сатирика.

Обкладинка 6 книги “Літературного ярмарку”, упорядником якого був Остап Вишня

Мало того, його роль була значно більшою: Вишня навіть став редактором шостої книги альманаху. Так, він не просто писав гумористичні оповідки – а був творцем самого жанру «усмішок» в українській літературі. Це короткі сатиричні твори, що поєднували народний гумор із гострою соціальною критикою. Жанр, який він створив, став класичним для української сатири.

1933 року життя письменника кардинально змінилося – його заарештували за сфабрикованим звинуваченням і відправили до сибірських таборів. Покарання відбував в Ухті. Коли 1937 року його гнали по снігу пішим етапом на дорозслідування «терористичної змови», а отже – на розстріл, то уник смерті, захворівши на гостре запалення легенів і потрапивши відтак по дорозі в інший табір.

Павло Губенко (праворуч) в Ухтпечлазі. 1937 рік

У 1955 році його було реабілітовано, та ці двадцять років заслання назавжди змінили і людину, і письменника. Дослідники творчості Остапа Вишні переконують, що після повернення письменника із заслання його літературний стиль змінився.

В цей період Остап Вишня активно перекладав М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово-Кобиліна, Марка Твена, О'Генрі, Б. Нушича, Я. Гашека, Я. Неруду. Це була важлива культурна та просвітницька  місія – через переклади він допомагав формувати літературну українську мову, адаптуючи здобутки світової літератури для українського читача.

Остап Вишня – 1950-ті роки

Помер від чергового серцевого нападу 28 вересня 1956 року. Похований на центральній алеї Байкового кладовища разом з родиною 

Остап Вишня справді був «королем українського тиражу» – його книги розходилися величезними накладами. Тільки у 1923-1924 роках, лише у одній  газеті «Вісті ВУЦВК» побачили світ більше 500 гуморесок, фейлетонів і сатиричних мініатюр. Та важливіше те, що він формував мовну культуру нації. Через сміх Вишня говорив про серйозні речі, через анекдоти – розкривав глибокі соціальні проблеми.

Обкладинки діаспорних видань творів Остапа Вишні

Він належав до кола основних творців «Розстріляного Відродження» – покоління українських митців, чиї долі трагічно перервала або скалічила  радянська репресивна машина.

Остап Вишня – набагато більше, ніж автор веселих оповідок. Він прозаїк, перекладач та новеліст. Людина непростої долі, яка пройшла через тюрми та заслання, але не втратила здатності бачити світ багатогранно. Та більш того – посміхатися самому, та викликати щиру посмішку у читачів.

Можливо, саме тому його творчість залишається улюбленою з дитинства класикою. Бо за сміхом завжди ховається серйозний погляд на життя, а за легкістю стилю – глибоке розуміння людської природи та суспільних процесів.

Наталія Крюковська для Орінго