Прикро, але чомусь гоблінів заведено боятись чи хоча б обходити десятою дорогою місця, де вони мешкають. Проте наукових підтверджень існування гоблінів досі нема, на відміну від чисельних, нічим не підкріплених історій про зустріч з неповороткими створіннями, що блукають печерами й не відважуються виходити назовні вдень.

Чи свідчить це про міфічність цих істот? А можливо науці досі нічого невідомо про підземну народність через те, що її представники самі уникають контакту і бояться людей не менше, ніж ми їх? Кому захочеться залишати улюблену сиру печеру з дизайном, над яким чаклувала сама природа: гострими «Сталактитами» та «Сталагмітами», об які так зручно чухати спину, флуорисцентними грибочками, що ростуть прямо зі стін і прекрасно замінюють собою бра, та м’якими килимами з павутиння.

Отак сядеш після важкого дня в кам’яне крісло, відкинеш в кут стоптані черевики з дубової кори й грієш собі руки об тепле горня трав’яного чаю. Чим не «Чаювання в Країні Чудес»? І ви пропонуєте кинути цю гоблінську естетику заради дослідницьких лабораторій та нескінченних випробувань, просто для того, щоб заповнити чергову сторінку Вікіпедії? Ні, нехай краще гобліни й далі лишаються у своїх володіннях, оберігаючи «Лісові секрети» від надто допитливих чужинців.

Піклуються про свою домівку та кожного її мешканця: від дрібних комашок, яких так легко не помітити та необачно задіти чоботом, до екзотичних рослин, що привертають надмірну увагу та ризикують бути варварськи зірваними. До речі, з першими цікаво потеревенити про останні лісові плітки й навіть отримати за потреби «Мудру пораду»: особливий авторитет в цьому питанні мають гусені, бо через свою надмірну повільність встигають зафіксувати всі події. А щодо других, то саме завдяки гоблінам популяція «Мандрагор» досі тримається на пристойному рівні, підтримуючи баланс магії в нашому крихкому світі. 

І щоб не казали лихі язики, жодна жабка, жоден павучок чи мухомор ще не постраждали від рук гоблінів, ставши інгредієнтом в черговому рецепті «Магічної кулінарії». Всі гоблінські зілля варяться з дозволених лісовим законодавством складових і, якщо по секрету, нагадують на смак пиво.

«Казки старого лісу» — ось що таке ці ваші історії про потворних чудовиськ з підземних печер.  Ними тільки малечу лякати, знаючі люди тямлять, що не існує в лісі більш обережної, ввічливої, тактовної та емпатійної істоти, ніж гоблін. І якщо і треба когось оберігати, так це гоблінів від нас, а не навпаки.

Подейкують, існують навіть спеціальні «Заповідники гоблінів». Ви раптом не чули про такі? 

Наталія Орінго