Стара Австрія складалася з безлічі регіонів і народів; називаючись "Австрією", вона містила в собі і чехів, і словаків, і євреїв, і хорватів, і навіть частково українців. Але без сумніву, найбільш неспокійною і непростою частиною була Угорщина. Найнеспокійнішою - але й однією з найталановитіших!

Австрія та Угорщина, дві частини однієї імперії, мали вкрай непрості відносини. Формально обидві частини були рівні, Угорщина навіть називалася "королівством", а австрійський імператор носив титул "короля Угорщини". Але насправді... Австрія лідирувала в усіх політичних питаннях, австрійський варіант німецької був діловою і культурною мовою, австрійців за замовчуванням сприймали "людьми першого сорту". Угорську ж вважали мовою села (або маргінальної молоді), а до самих угорців ставилися як до чогось середнього між скандальними сусідами і примітивними аборігенами. Союз двох країн неабияк скидався на нещасливий шлюб. Чоловік-Австрія вирішував усі питання, говорив від імені всієї сім'ї, ставився до дружини з погано приховуваною зневагою та деколи бив; дружина-Угорщина вічно лишалася на других ролях, не мала голосу, проте деколи обурювалася, била посуд, ламала меблі та намагалася втекти. Кінець цьому нездоровому союзу було покладено лише 1918 року...

З огляду на все це, дивно, як угорці серед революцій і репресій встигали займатися чимось іще. Однак встигали! Багато угорців часів "старої Австрії" впевнено увійшли в історію - і їм не завадили ні походження, ні "сільська" мова. А іноді навіть і посприяли.

Перший приклад, найвідоміший і при цьому найнеочевидніший - Ференц Ліст. Ліст - не просто класичний композитор, він ще й виконавець-віртуоз, демонічна особистість і справжня рок-зірка свого часу. Подумайте тільки: він став чи не першим музикантом, який виступав перед широкою публікою! Поки його скромніші колеги грали в салонах, Ліст збирав величезні зали - не тільки витонченої аристократичної публіки, а й городян, міщан, торговців, одним словом, усіх, хто зумів пробратися на концерт. І оминути натовп екзальтованих дам, які буквально непритомніли, побачивши свого кумира. 

Ференц Ліст народився в маленькому угорському селі Добор'ян у родини нтелігентної та освіченої, але, на жаль, дуже бідної. Музичні таланти Ференц почав проявляти вже у вісім років; до шістнадцяти років він старанно вчився музиці - до раптової смерті батька. Після цього йому довелося виїхати до Парижа, де можна було легко знайти роботу. Там він довгий час працював музичним репетитором, брав величезну кількість учнів, працював на знос і набув звички регулярно пити і курити (в 16 років-то!). Нечисленний вільний час він присвячував удосконаленню техніки гри на фортепіано. Можливо, спосіб життя і частково характер і сформували його техніку гри - емоційну, нервову, химерну. З нею він і увірвався в пристойні й прилизані музичні салони, перевернув їх з ніг на голову і здобув таку шалену популярність, до якої сто років потому дотягнулися хіба що "Бітлз"... Чого варта хоча б історія з фанаткою, яка під час концерту вкрала в Ліста недопалену цигарку і почала курити на очах у всіх! Хтозна, можливо, "екзотичне" походження композитора теж зіграло свою роль?

А як щодо угорського письменника, яким зачитувалася сама королева Вікторія? Мор Йокай (він же Моріц Йокай) - один із класиків угорської та світової літератури. Його біографія, може, і не така бурхлива, як у Ліста, але не менш цікава. Мор Йокай народився в крихітному угорському місті Комаром, з дитинства був сором'язливим, скромним і не дуже здоровим. Батьки планували зробити з тихого, але кмітливого хлопчика адвоката і відправили його вчитися в місто Папу - трохи більше Комарома, але все ще провінція. Там Мор мав здобувати гідну освіту, нормальною людиною стати... Так би, можливо, і сталося, якби на навчанні він не познайомився з Шандором Петефі - неспокійною особистістю, скандалістом, гедоністом, майбутнім революціонером і майбутнім же класиком угорської поезії. 

Відтоді Йокай-молодший і пішов кудись не в тому напрямку. Він почав писати оповідання і п'єси, знайомитися з поетичними колами, а потім переїхав до Будапешта і зовсім забув про кар'єру адвоката. Його оповідання і п'єси почали отримувати визнання від критиків, видаватися... Можливо, у Мора Йокай ще були шанси стати пристойною людиною і літератором, але настав 1848 рік, рік повстання Угорщини проти Австрії. І Йокай вирішив стати... революціонером! Він брав активну участь у революційних подіях, особливу увагу приділяючи популяризації угорської мови. Після поразки революції хотів накласти на себе руки, але, на щастя, його відрадила дружина. Подальша його кар'єра була присвячена літературній діяльності, розвитку угорської мови і зміцненню її репутації як мови літературної і не менш гідної, ніж німецька. Його романи, незважаючи на революційне минуле автора, мали великий успіх, активно перекладалися, його відзначала сама королева Вікторія! А ще Мор Йокай став першим в історії науковим фантастом: у своєму "Романі наступного століття", написаному 1872 року, він примудрився зробити чимало точних передбачень. Наприклад, утворення тоталітарної системи, схожої на радянську, і появу військової авіації!

Літератори-революціонери - взагалі дуже характерний угорський типаж. Ще один відомий і красномовний приклад - Янош Арань, угорський класичний поет. А ще журналіст, політик і революціонер. Янош Арань, як і два наші попередні герої, народився в глушині в не дуже заможній родині. Однак із самого дитинства він демонстрував талант до віршування та мов. Він опанував латину, німецьку, французьку, експериментував із перекладами та віршуванням, можливо, став би пристойним поетом, якби не революція 1848 року. Багатьох молодих людей вона тоді збила зі шляху істинного! Арань став справжнім рупором повстання - писав вірші та публіцистичні нотатки, працював у революційному журналі, навіть служив як гвардійець в армії революціонерів. Утім, його враження про службу явно показують, що Арань бажав більшого. Його віршовані рядки про цей час можна перекласти як "Я бачив це - оскільки був там/Нічого було робити - але був шанс гідно померти". 

"Гідно померти" не вийшло; після поразки Угорської революції на Араня одна за одною обрушилися невдачі. Він втратив усе: статус, добре ім'я, роботу, безпечне життя, за нещасливим збігом - ще й кохану дружину (вона померла від хвороби легенів). Йому довелося ховатися, жити в лісі, багато років працювати простим учителем. Так-сяк його рятувала поезія, але в один момент і вона не впоралася. Коли від хвороби легенів померла його улюблена дочка, Арань спробував було висловити свій біль у віршах - але не зміг. Незакінчений вірш у його записах обривається словами: "Дуже боляче! Нічого не допомагає!". 

До своєї власної смерті від пневмонії (який страшний збіг!) Арань встиг зробити безліч перекладів, написати кілька поем... Навряд чи це вже приносило йому радість. Але, принаймні, він встиг увійти в історію. Уже дещо, треба думати.

Женя Орінго