Окреслимо в уяві три кола: автори «Літературного ярмарку», письменники-мешканці будинку «Слово» і представники «Розстріляного відродження». На перетині опиниться більше імен, ніж ми можемо уявити – адже долі гумористів та митців з дотепного часопису склалися зовсім не так весело...

Наразі знаменитий «Літературний ярмарок» – перш за все історичний факт: існував такий альманах, публікував таких-то авторів таких-то літературних напрямків... Але для самих авторів у цих двох словах вкладалося справжнє життя з творчими пошуками, натхненням, сварками, змаганнями, дивацтвами і божевільними витівками. Це життя вирувало недовго – альманах закрився в 1930 році, проіснувавши трохи менше двох років. Часи змінювалися, в моду входила гіперреволюційна і ультрафутуристична поезія, все, що було на неї не схоже, не витримувало конкуренції. А через кілька років настали зовсім непоетичні часи... Як же тоді склалися долі творців «Літературного ярмарку»?

За все моє життя я не знав людини, талановитішої від Майка Йогансена. Мова — саме про талант. Жодне інше визначення не може характеризувати Йогансена: ні освічений, ні культурний, ні ерудит абощо. Майк був іменно талант і ніщо інше. Він знав дуже багато, але не був знавцем у будь-якій царині життя. Його загальна освіченість була практично безмежною, однак ні в одній галузі знання, в жодній науці його не можна було признати фахівцем. Талановитість Майка Йогансена була своєрідна — різноманітна, всебічна, так би мовити — мастак до чого б не взявся, але це не був точно окреслений талант, як це здебільшого буває, коли людина виказує свою обдарованість у котрійсь галузі (наприклад, математиці), але ця обдарованість майже зовсім виключає нахили до якоїсь іншої галузі (наприклад, до гуманітарних наук).

(Зі спогадів Юрія Смолича)

Важко уявити «Літературний ярмарок» без Майка Йогансена – тож пропоную почати історичний екскурс якраз з нього. Власне, й ідея альманаху-балагану, строкатого і не надто серйозного, належала саме йому. Спочатку, як й годиться творчій особистості, він прагнув взагалі все робити сам: писати в альманах вірші, ілюструвати, редагувати; якби в редакції була кавоварка, напевно, і каву б варив сам. Йогансен неймовірно віддавався справі створення альманаху і вмів надихнути цим захопленням усіх навколо: можна сказати, що багато в чому саме завдяки цьому сформувалася дивовижна атмосфера «Ярмарку», суміш квартирника, пивної та офісу товстого журналу.

До речі, «Ярмарок» був не єдиним творінням Йогансена. Йому ж належить ідея такої незвичайної організації, як «Техно-мистецька група А» – літературне об'єднання письменників та інженерів. Мабуть, таке радикальне об'єднання «гуманітаріїв» і «технарів» тільки Йогансену і могло спасти на думку. Завданням «групи А» було просування пролетарської ідеології одночасно за допомогою емоцій і логіки – тому до неї входили і поети, і художники, і інженери, і хіміки, і навіть один агроном (Олекса Слісаренко).

У ВАПЛІТЕ «групу А» недолюблювали; в останньому випуску «Ярмарку» Хвильовий, прощаючись із читачами, не втримався від недоброго випаду в її бік. Однак після самозакриття альманаху саме в «групу А» пішов його головний ідеолог – Майк Йогансен. Втім, група ненадовго пережила «Ярмарок» і саморозпустилася в 1931 році, а далі настали ті самі непоетичні часи, коли безідейно писати, публікуватися, а тим більше створювати літературні об'єднання стало небезпечно. За Йогансеном прийшли в 1937 році, прямо в його квартиру в будинку «Слово», швидко засудили за участь в якійсь «антирадянській націоналістичній організації» і не менш швидко засудили до найвищої міри покарання...

Хвильовий одягові не надавав ніякого значення, терпіти не міг краваток. У окремих товаришів, та й у пресі видрукуване, збереглося фото членів ВАПЛІТЕ. Прийшов у фотоательє і Хвильовий і забув начепити одну дрібницю — краватку. Хлопці її змайстрували з хусточки. 

(зі спогадів Івана Сенченко)

Другий творець «Ярмарку», Микола Хвильовий, на той момент був не просто відомим поетом, а справжнім «людиною-оркестром»: він встиг відзначитися і в поезії, і в прозі, і в ліриці, і в сатирі, і в реалізмі, і в символізмі, крім того ще написати безліч речей, які взагалі ні до якого стилю не віднести. Тож «Ярмарок» виявився для нього просто ідеальним середовищем, де митець міг експериментувати, радіти творчості і не замислюватися про напрямок, стиль, ідеологію... Після закриття альманаху задуматися довелося – на безідейну творчість вже дивилися несхвально.

Останні три роки життя, 1930-33, Хвільовий з усіх сил намагався знайти своє місце в творчості і в житті в цілому. Раптово всюди він виявився зайвим: ідея, якою він захоплювався, показала себе з людожерської сторони, література вже не потребувала експериментів і пошуків, коло друзів рідшало і розвалювалося... Вважається, що до трагічного фіналу Хвильового призвело все разом: він втратив ідею, творчість, дорогих людей і, зрештою, сенс життя.

Досить огрядненький, з голеною головою, веселий і дотепний. Жив він на другому поверсі, якраз над Щупаком, і не раз жартома говорив: — Мені критика нічого не зробить, бо я над нею і я на неї... — маючи на увазі Щупака. Але за ,,Холуєві записки” дісталось Сенченкові досить боляче від тієї ж живущої під ним „критики”. Жив Сенченко з дружиною та маленьким тоді синком, з яким частенько виходив у двір похвастатись „нелітературним” дорібком.

(зі спогадів Володимира Куліша про будинок «Слово»)

Єдиною людиною, спроможною організувати первородний хаос «Ярмарка», був Іван Сенченко, секретар редактора, невтомний мисливець за віршами та оповіданнями, фактичний творець випусків. У різні роки він встиг побувати і в «Плузі», і в «Гарті», нарешті приєднався до строкатої компанії ВАПЛІТЕ. І виявився одним з небагатьох, чия доля після закриття «Ярмарка» склалася відносно вдало. З «Ярмарка» він перейшов до «Політфронту», набагато менш яскравого, вільного і популярного, зате більш безпечного, а пізніше присвятив себе найрадянському з усіх можливих жанрів – виробничому роману.

У 1932 році вийшов його «великий роман» «Металісти», потім були замальовки з сільського життя, потім епопея про будівництво паровозного заводу, щоправда, заради справедливості варто зазначити, що на тлі інших подібних творів романи Сенченка виглядали досить гідно і навіть оригінально (за що автор регулярно отримував критику). Сенченко прожив 74 роки, написав чимало книг, відредагував і випустив у світ ще більше. Але майже два роки його роботи в «Літературному ярмарку» для історії, мабуть, значать більше. 

Ольга Орінго