Як пов'язані птахи і правила написання ідеального вірша?.. Як би дивно не звучало запитання, на нього є цілком конкретна відповідь. Птахів і поетів пов'язує ворон – адже саме його Едгар Аллан По зробив героєм вірша, який задумував написати «ідеальним» (і йому це навіть вдалося!).

У лютому 1845 року солідне видання The American Review опублікувало вірш під назвою The Raven маловідомого поета Едгара Аллана По. Не те, щоб По був зовсім невідомою особою, багато хто знав його як не надто щасливого літератора, такого самого журналіста, такого самого редактора... У The American Review не мали ілюзій щодо чергової спроби поета-невдахи хоч якось прославитися, проте вірш прийняли й навіть заплатили автору 9 доларів. У лютневому номері журналу The Raven побачив світ. А потім почалося щось абсолютно неймовірне...

Сказати, що «Ворон» мав успіх у читачів – все одно що сказати, що Сонце тепле, а в Арктиці прохолодно. Новий вірш моментально став справжнім хітом! Його одразу ж почали передруковувати інші видання; Натаніель Вілліс, маститий редактор і літературний критик, який працював із такими гігантами, як Лонгфелло і Теккерей, назвав «Ворона» «неперевершеним за тонкістю задуму» і «винахідливістю віршування», а також додав, що цей вірш «залишиться в пам'яті кожного, хто його прочитає». 

Ілюстрація Гюстава Доре (1884 р.)

Так і сталося. Захоплення «Вороном» стало масовим, його рядки, що називається, пішли в народ, а художники почали навперебій його ілюструвати. Перед його похмурою готичною чарівністю не могли встояти ні Едуард Мане, ні Гюстав Доре, ні лорд Теніел (який узагалі-то був політичним карикатуристом, але ми його знаємо як ілюстратора керроллівської «Аліси»). Але найбільше в захваті була молодь, захоплена модною «готичною» літературою, яка не так давно прийшла в Америку зі Старого Світу. «Ворона» цитували і декламували, і особливою популярністю користувався, звичайно ж, знаменитий рефрен Nevermore!

«Ворономанія» захопила й Англію; відома британська поетеса Елізабет Браунінг писала По: «Ваш "Ворон" викликав сенсацію, справжній напад жаху тут, в Англії. Багато моїх друзів охоплені жахом перед ним, багато хто – одержимий його музикою». 

Ілюстрація Джеймса Карлінга (1882 р.)

Однак для По найважливішим (і найприємнішим) наслідком було те, що на хвилі успіху «Ворона» американські видавництва почали публікувати й інші його вірші та повідання. Зрозуміло, збірка спочатку прози, а потім віршів від «того самого По» мала величезний успіх і моментально принесла автору славу і гарантоване місце в пантеоні американської літератури. 

Утім, це було ще не все. Через недовгий час По опублікував твір, який викликав не менший фурор (і частково спричинив скандал). Це була «Філософія композиції» – есе, в якому По описував твій творчий метод і розповідав про створення знаменитого «Ворона». Есе принесло автору ще більше слави і посварило з доброю половиною колег-літераторів. Як як вийшло? А ось як.

На фото: підвіс Nevermore

В есе По описав три, на його думку, головні елементи хорошого літературного твору. По-перше, помірна довжина – що коротше оповідання чи вірш, то ліпше, багатослівність сенсу не на користь. По-друге, метод: автор має розуміти, які інструменти він використовує для створення тексту і чому. Одного натхнення замало – поетові ще й у типах рим розбиратися непогано. По-третє, «єдність ефекту»: автор від самого початку має добре собі уявляти, що він хоче сказати своїм віршем чи оповіданням, і який ефект вони мають справити на читача. Відповідно до цього автор має добирати й виразні засоби: алюзії, метафори, навіть поєднання звуків.

«Ворон», за словами По, був віршем, створеним якраз відповідно до цих принципів: він був не породжений раптовим приступом натхнення, а навмисно створений з метою справити враження на читача і викликати в нього сильні емоції, і кожне слово в ньому було ретельно продумане.

Ілюстрація Джона Тенніела (1858 р.)

Здавалося б, що в есе було такого крамольного? Нині багато теоретиків літератури, та й самі автори, говорять приблизно те саме. Однак у середині ХІХ століття поет був прирівняний до оракула, для якого натхнення – майже містичний досвід, неземний і незбагненний. А автор «Ворона» грубо стягнув поезію з небес і перетворив на звичайне ремесло! Насмілився заявити, що поетові потрібні навички – зовсім як столяру чи шевцю! Літературні кола були обурені, багато хто намагався писати спростування, а деякі друзі По всерйоз на нього образилися. Проте у «Філософії композиції» знаходилися і шанувальники, а слава По – нехай і скандальна – зросла ще більше.

Можливо, По справді зробив поезію менш «поетичною». Однак значення і вплив його «Ворона» заперечити неможливо: якщо це і ремесло, то найвищого рівня. «Ворона» перекладено безліччю мов, незважаючи на те, що через свою складну і вишукану будову він вважається серйозним викликом для перекладачів. До речі, з невідомих причин особливо цей вірш люблять в Угорщині. Існує понад десяток перекладів цього вірша угорською мовою, а сучасний поет Балаж Бірталан навіть написав на нього парафраз від імені... ворона. Головному герою Бірталана не щастить: він намагається добути їжі на ринку, насилу хапає шматок сиру, забирає його на дерево, але втрачає, піддавшись лестощам лисиці. Втративши сир, він летить світ за очі, влітає у вікно випадкового будинку, бачить, як сидить за столом господар будинку, і сподівається, що той його чимось нагодує. Однак господар, нервовий блідий юнак, чомусь починає волати, махати руками й узагалі поводитися неадекватно... Вірш написаний із тими самими ритмом і римуванням, що й у По, а називається він «Поет» 

На фото: підвіс Nevermore

Чудовий, похмурий «Ворон» досі захоплює і надихає. Хоч би що про нього говорили, він уже встиг влаштуватися в історії і залишати її не збирається. Nevermore!

Женя Орінго