Хостинг фотографий для пользователей Оринго
Чат с менеджером

Поставити питання

 
Ювелірний дім Орінго
0800-759-550
(безкоштовні дзвінки)

Вкрадене мистецтво

У 2006 році світ сколихнула гучна подія — віденська галерея Бельведер втратила п’ять шедеврів, а саме видатні полотна Густава Клімта. Водночас на шпальтах газет майоріла радісна новина — відомі картини, написані Клімтом, повернулись до своєї законної власниці, Марії Альтман. Чекайте, здається, це одна й та сама подія, лише описана з різних точок зору: музею та приватної особи.

«Жінка в золотому» — чарівний, вишуканий портрет, його ще називають австрійською Моною Лізою, був серед цієї п’ятірки картин і тим самим привернув неабияку увагу до приголомшливого судового процесу між музеєм та законною власницею шедевра.

 

f78bd2ffb42d8c94b0993369784833d5.md.jpg

 

На ньому зображено Адель Блох-Бауер, жінку віденського цукрового промисловця Фердинанда Блох-Бауера. Загалом, ця красуня з впливової аристократичної родини неодноразово позувала художнику, а вдома у Бауерів зберігалась ціла колекція творів митця та інших шедеврів мистецтва. Племінниця Адель, маленька Марія Альтман, часто була в гостях у тітки та пам’ятала цей портрет у найменших деталях. Це не просто картина відомого художника, придбана на хвилі його слави задля вихваляння чи колекціонування. Цей портрет, як і багато інших полотен, був сімейною реліквією та частиною історії родини, нерозривно пов’язаною зі спогадами всіх її членів. Уявіть, що портрет дуже близької вам людини, що роками прикрашав рідну домівку, зухвало вкрадено, а через роки представлено як майно музею, культурний слід якого має належати народові. І таку ситуацію пережили сотні тисяч людей під час Другої світової війни, коли нацисти грабували окуповані території, лишаючи людей не тільки засобів для існування — грошей, коштовностей, домівок, а й найдорожчих спогадів. Звісно серед награбованого не всі речі мали сильну емоційну прив’язку, але це не применшує факту злочину.  

Тоді зацікавленість німецької влади поширювалась як на приватних колекціонерів, так і на майно музеїв, і різноманітні державні галереї залишались без колекцій, що ретельно збирались протягом десятиліть. По закінченню бойових дій туман війни ще довго лишався тією ширмою, під завісою якої було укладено чимало сумнівних угод з продажу вкрадених нацистами витворів мистецтва. Спочатку велика частка награбованого була ідентифікована та повернулась до власників одразу після перемоги союзників. Але насправді це ніщо на тлі того, що досі вважається втраченим. Окремою категорією постають шедеври,  незаконно продані видатним музеям світу та впливовим колекціонерам. Вони отримали в свої колекції цінні експонати, чия «родословна» в період з 1933 майже до середини 20 сторіччя вкрита плямами, в той час як законні власники лишились надії повернути майно.

 

e8678704b41e00a6fefebecc7989dbf6.md.jpg

«Торговка з апельсинами» польського художника Олександра Геримського була виявлена лише ​​26 листопада 2010 року на аукціоні мистецтва в Букстегуде , Німеччина.

 

Грабіжницькі дії нацистів під час другої світової називають найбільшою крадіжкою мистецтва в історії людства. Корені цього зла беруть початок в біографії Адольфа Гітлера. Як ви знаєте, у фюрера не склалася кар’єра художника, що на думку дослідників, суттєво вплинуло на хід історії. Принаймні зараз вже відомо, що доля шедеврів світового мистецтва вирішувалась, коли недолугий студент Адольф провалив вступні іспити в Віденську академію. Тоді у Гітлера формується вкрай категоричний погляд на розвиток сучасного мистецтва, він визнає лише ті твори, що тяжіють до класичного стилю, а мальовничі  шедеври, що виходять за рамки власного сприйняття, як то кубізм , футуризм і дадаїзм , називає сміттям. Тільки но отримавши владу в свої руки Гітлер надає наказ вилучити з усіх німецьких музеїв експонати, що паплюжать його бачення прекрасного, щоб продати або знищити їх. Саме з пограбування Німеччини і починається цей масштабний злочин проти мистецтва.

На зібрані кошти фюрер мріяв заснувати Європейський художній музей у Лінці, на своїй Батьківщині, зібравши у ньому найкращі твори світового мистецтва .  Гітлер вважав, що більшість найкращого мистецтва світу належала Німеччині після того, як була розграбована під час Наполеонівської та Першої світової воєн. Інші нацистські керівники, такі як рейхсмаршал Герман Герінг і міністр закордонних справ фон Ріббентроп, також мали намір привласнити чуже майно задля поповнення власних колекцій. Наприкінці 1945 року колекція Герінга включала понад 2000 окремих творів, 300 з яких були картини.

Приблизно 20% мистецтва в Європі було розграбовано нацистами, і є понад 100 000 предметів, які не повернуто їх законним власникам. Уряд Сполучених Штатів підрахував, що німецькі війська та інші нацистські агенти до та під час Другої світової війни захопили або примусили продати одну п’яту всього західного мистецтва, яке тоді існувало, приблизно чверть мільйона творів мистецтва.

 

6362a8a1868bd66c47858dc21d503dd3.md.jpg

Німецькі солдати перед Палаццо Венеція в Римі в 1944 році з картиною, взятою з Національного археологічного музею Неаполя 

 

a48276963f37251709fd5240214de32b.md.jpg

Німецька здобич, Баварія (квітень 1945 р.)

Після перемоги над гітлерівською армією союзники знайшли ці твори мистецтва в понад 1050 сховищах у Німеччині та Австрії. Влітку 1945 утворили перший пункту збору, в якому союзники зібрали твори мистецтва аби їх можна було повернути власникам, та щоб запобігти їх подальшому розкраданню… радянською армією. Так тепер мистецтво треба було рятувати від самих рятівників. Вдача відвернулась від Германії і тепер Радянський союз вважав, що має моральне право відшкодувати свої збитки в тому числі грабуючи країну-агресора. Грабунок Німеччини Радянським Союзом не обмежувався офіційними трофейними бригадами та включав простих солдатів і приватних осіб, які грабували з особистих причин.

Лев Безименський був військовим розвідником 1-го Білоруського фронту маршала Георгія Жукова. Після захоплення Червоною армією Берліна в 1945 році він розслідував смерть Адольфа Гітлера, але цікавився не тільки цим. У своїх численних статтях і книгах він не згадав, що пограбував кілька контейнерів, наповнених близько 100 грамплатівками з Рейхсканцелярії , записами, які виконували найкращі оркестри Європи та Німеччини з найкращими солістами того часу. Колекція досі залишається в Росії.

В іншій резонансній справі Віктор Балдін, капітан радянської армії під час Другої світової війни, а пізніше директор Державного науково-дослідного музею архітектури імені Щусєва в Москві, 29 травня 1945 року взяв із замку Карнцов у Бранденбурзі 362 малюнки та дві невеликі картини, що зараз оцінюються в 1,5 мільярда доларів США.

Щонайменше 2,5 мільйона творів мистецтва та 10 мільйонів книг і рукописів зникли в Радянському Союзі, а потім і в Росії. Згідно з журналом Time , радянська влада створила спеціальні «списки того, що хотів Радянський Союз», коли наслідував історичні «приклади», подані Наполеоном та Гітлером.  Вкрадені твори мистецтва включають скульптури Нікола Пізано, рельєфи Донателло, картини Боттічеллі та Ван Дейка.

Привласненням культурних шедеврів зловживали і армії союзників, тому твори мистецтва, пограбовані нацистами, досі можна знайти в американських галереях: Метрополітен-музей оприлюднив список із 393 картин, які мають прогалини у своєму походженні за часів нацизму, Інститут мистецтв Чикаго опублікував перелік понад 500 робіт, «для яких ланки в ланцюжку власності за 1933–1945 роки все ще неясні або ще не повністю визначені». Національна галерея мистецтв у Вашингтоні виявила понад 400 таких картин. Це вже звична в цивілізованому світі  практика  – визначати свою провину та виправляти помилку. Цікаве розслідування провела журналістка Ірина Лопатіна про артефакти, викрадені з території України, які з них вдалось повернути, а навколо яких досі точаться запеклі суперечки. Раджу послухати.

 

А що ж російські музеї? Чи ведуть вони перелік творів мистецтва, що були незаконно привласнені? З цього боку очікувана тиша. Що казати, якщо навіть російська вчена, що спеціалізується на мистецтві, зокрема епохи Відродження, Ірина Антонова, використовує історичний приклад Наполеона як пряме посилання на російське виправдання пограбування Німеччини: «Три чверті всього італійського мистецтва в Луврі прибуло до Парижа з Наполеоном. Ми всі знаємо це, але роботи залишаються в Луврі…Це просто так, як воно є».

На відміну від Австрії, США та інших країн заходу, де реституція є хоча і вкрай виснажливим та складним, але в багатьох випадках успішним для позивача процесом, в московитів грабіжницькі дії влади та музеїв захищає закон. Справа Марії Альтман тривала 8 років, та їй все ж вдалося відновити справедливість, про це навіть зняли чудовий фільм «Жінка в золотому» з Геллен Міррен в головній ролі. От якби місцем подій була не Австрія та США, а заболоття, то замість драми глядач побачив би авторське кіно з купою бредових  ідей та викривленим баченням світу. Адже культурні цінності, переміщені до СРСР після Другої світової війни оголошенні національним надбанням ерефії, і кожен випадок їх відчуження має бути санкціонований російським парламентом. Бо ці цінності класифікуються як компенсація за «безпрецедентний характер військових злочинів Німеччини» та непоправну шкоду, завдану німецькими загарбниками культурній спадщині московії під час війни. Якусь кількість артефактів Німечині вдалось повернути у період до 1958 року, а потім СРСР почав ігнорувати запити.

 

600a8a5431b3b7f9a539c7fbb4682723.md.jpg

«Сикстинська Мадонна» роботи Рафаеля, пограбована радянською владою після Другої світової війни та повернута до Дрезденської галереї в 1955 році.

a71ca71b6f7e10e626091eaaf7a03c77.md.jpg

Скарб Еберсвальде зник у 1945 році з Берліна і був розташований у 2004 році в секретному депо московського Музею Пушкіна .

 

Цілий ряд запитів Польщі про повернення награбованого мистецтва з Росії було відхилено. Аналогічну відмову на початку 2010-х отримала Ангела Меркель. Вона тоді ще не знала, що в планах ерефії не повернення музейних цінностей, а навпаки, подальше їх привласнення і продовжиться цей процес вже найближчим часом в Україні. За 2022 рік 30 українських музеїв постраждали від терористичних дій росії, а саме були пошкоджені, знищені чи розграбовані. Триває злочин з розкрадання культурної спадщини України, злочин, що розпочався не 1 рік і не 9 років назад, а багато століть тому і історія вкраденого мистецтва під час Другої світової лише сторінка в цьому ділі.

Наталія Орінго

Cleona
Чт, 02/03/2023 - 14:43

Це дійсно страшно - оця реінкарнація зла з такими схожими варварськими діями та рисами. Здається, орди варварів знову грабують Рим, вандалізують і нищать все навкруги. Яке їм діло до унікальних витворів мистецтва, архітектури і літератури? В теорії еволюції людини немає розділу про деградацію чи збій генетичної системи, негативний відбір -виживає не сильніший, розумніший чи пристосованіший, а з відсутністю емпатії, розуму чи гуманності ( тому навіть тваринний світ здається ідеальним, бо не вбиває заради вбиства і садистського задоволення від своєї переваги над слабими та незахищеними). Дійсно, задумаєшся про вакцинацію проти агресії та жорстокості....