Тиждень внутрішнього супротива потребує якогось особливого початку, бо люди здатні опиратися безлічі різноманітних небезпек, якщо бачити їх та розуміти сутність.   

Супротив — специфічний стан протидії, який викликано впливом окремих факторів чи їх сукупністю. Ззовні тиснуть на мене всепроникаюча війна, руйнація звичних потоків справ та думок і зміни всесвітнього масштабу в екології. 

Вороги зовнішні майже усі мені добре відомі:
- сусідні москалі-гебешники, які загралися у Чингісханів й Олександрів Македонських та їх посіпаки різного масштабу;
- великі корпорації, що підпорядковують світ під видобуток грошей у будь-яку ціну, а рахунок прийде наступним поколінням;
- наші звичні, але від цього не менш огидні корупціонери, які плетуть потворну тінь держави і вчать людей нерівності та безпомічності;
- істоти, в яких «не все так однозначно», ніби у війни та вбивств є якийсь сакральний сенс, що їх виправдовує; 
-  імітатори діяльності, спеціальні установи й організації, мета яких з плином часу перетворилася з допомоги людям на окозамилювання заради продовження існування цих установ;
- дзвонарі-популісти, які витрачають час на боротьбу, наприклад, з медичним канабісом, але вони ж мовчать про шалене розповсюдження важких хімічних сполук, що викликають страшну залежність і перетворюють людей в нелюдей... 

Список ворогів такий довгий та важкий, що до початку цей сувій вже навіть не розмотаю. Деякі «фактори» пишуться там чи не щодня, після новин чи обстрілів, інші вже майже стерлися з пам’яті, бо навалило нового. 

Не маю терезів для зважування тих гріхів, може тому й не розумію усю силу тиску на себе. Іноді ще вистачає сил дихати й рухатися, а бувають дні, коли мене це повністю вбиває, просто розчавлює, як той горезвісний батискаф. І я тихо лежу на емоційному дні, поки знову не з’являться кисень в легенях і тиск в артеріях або поки хтось рятівний не знайде мене своїм питанням чи творчим викликом. 

Бути творчою людиною в часи руйнації – додаткове навантаження на стримувальні конструкції, бо вкрай складно зупинити уяву, яка весь час розбурхується під тиском зовнішніх обставин. 

Але з іншого боку саме творчість допомагає мені винайти оберіги від ворогів внутрішніх. 

От здається, ну куди тут, під таким тиском ззовні, узятися ще революціям та заговірникам всередині? А вони ж буяють яскравими фарбами складних реакцій тіла, розуму й душі. І якщо від зовнішніх ворогів ще є хоча б якесь гіпотетичне спасіння у вигляді безлюдного острова в іншій півкулі чи корисних  інопланетян, які виморозлять ерефію чітко по кордону, не зважаючи на вето Радбезу ООН, то з ворогами внутрішніми потрібно розбиратися виключно самотужки. 

Не зовсім вчасно пригадався мені зараз анекдот про поліклініку, де були всюди оголошення про заборону для пацієнтів обговорювати свої симптоми, бо лікар потім не може діагноз поставити… Так, є певний ризик розпилення складних симптомів на тих, хто досі читає тижневі есе, тому може й далі не читайте? Буду стриманою.

Я відчуваю ………………. ………. ……….., але ……. …. ………… При цьому ……. …….. ……….. 

Хоча мабуть не варто розповідати про симптоми, якщо не готова прямо зараз поділитися рецептом? Дещо винайшла на тижні тиші, запропонувала друзям спробувати, отримала вкрай цікаві результати, доопрацюю і незабаром вам розповім.   

А поки що розкрию один з дієвих (і багато разів протестованих) рецептів опору внутрішнім ворогам: українська поезія, тільки вірші треба читати вголос.

Відкрила для себе Юрія Іздрика — це сухо-телеграфічно про відчуття людини, ніби протокол думок, який ведеться й тоді, коли ми цього не помічаємо. 

*****

все що у тебе є – все воно може боліти

те чого в тебе немає боліти не буде

тож позбувайся добра допоки ще літо

і не ховайся від зла бо воно повсюди

і не звертай із дороги якої не видно

і зупиняйся скрізь де знайдеш спочинок

краще обходити збоку все необхідне

краще не підбирати з дороги піщинок

«свій» і «чужий» – це слова що нічого не значать

«хочу» і «можу» – ілюзія для олімпійців

майя суцільна – усе що ти чуєш і бачиш

пік параної – біг у мішках на милицях

воля й бажання – проекції термодинаміки

смерть і життя – лиш питання сухої статистики

годі шукати на небі підказок і натяків

годі пройти вздовж межі уникаючи ризиків

все що ти маєш і любиш – усе воно буде боліти

все що вже втратив – не станеться навіть журбою

є тільки простір і час – і обидва вони відкриті

є тільки біль у тобі що минеться разом із тобою

*****

Складний був сьогодні день, і не факт, що він такий останній. Але постійний тиск різних ворожих обставин чудово стимулює мене рухатись, шукати джерела сили, балансувати…  та інколи дозволяти собі полежати на дні. 

ОМ