Обрати прикрасу по фото й зробити покупку онлайн по суті не є надбанням сучасного світу. Така можливість була й кілька століть тому, тільки замість електронного кошика та мобільного банкінгу тривале листування між замовником і виконавцем, а на заміну деталізованим фото — майстерно виконані ескізи.

Ювелірні ескізи й сьогодні є важливим етапом у проєктуванні прикраси, а колись вони були не тільки проміжним відображенням фантазії ювеліра, а його професійним портфоліо, навіть вітриною, що демонструвала можливості майстра.

З технічного погляду такі ескізи нічим не відрізнялись від повноцінних картин: те саме володіння різними техніками, дотримання перспективи, поняття об’єму, світла й тіні та передача текстури. Тож зрештою малюнки з коштовностями перетворились на окремі арт-об’єкти, які залюбки збирали колекціонери.

У  Смітсонівському музеї дизайну Купера Гьюітта зберігається колекція Джованні П’янкастеллі (1845–1926), що складається з понад 11 000 дизайнерських малюнків ювелірних виробів 18-го та 19-го століть. На більшості цих малюнків не вказані імена художників чи майстерень, що виготовляли за кресленнями прикраси. Та все ж вони несуть в собі багато інформації для дослідників ювелірного мистецтва.

Для чого ювелірам настількі деталізовані малюнки? Через високу цінність і вартість матеріалів ювеліри й особливо їхні учні мали презентувати свою ідею на папері, перш ніж втілювати ідею в металі. Для початківців це було частиною навчання ювелірній майстерності  — вже на етапі проєктування можна було побачити помилки в прорахунках або змінити дизайн під інші цілі. А для професіоналів стосик найкращих ескізів перетворювався одночасно у посібник й каталог. Таку добірку було не соромно продемонструвати найбагатшим клієнтам, а ті, своєю чергою, могли наочно показати, який дизайн чи його елементи бажають бачити у майбутній прикрасі. Цікавим є той факт, що чимало малюнків залишились чорно-білими. Ймовірно, це  «базові версії» прикрас, а барвисті копії створювались вже окремо для кожного клієнта. У 19 столітті розфарбовували ескізи переважно гуашшю, до того ж з винайденням металевих тюбиків можна було змішати чимало відтінків та довго їх зберігати.

Колекціонували ювелірні ескізи не тільки шанувальники прикрас. Серед ювелірів також було звичайним явищем зберігати роботи конкурентів, щоб надалі використовувати їх для натхнення або ж бути в курсі тенденцій на ринку. Тепер і ми крізь призму часу можемо прослідкувати за зміною смаків. Тиражування гравюр виконувалось, щоб поширити малюнки за межі країни. Тому ніщо не заважало заможним покупцям, наприклад, з Франції зробити замовлення у талановитого генія Кастеллані. Лише недосконалі поштові технології збільшували термін очікування. 

Якщо ж амбіції майстра виходили за межі звичайних замовлень і він прагнув до створення химерних та складних прикрас, ескізи робились, так би мовити, «в стіл», для підвищення репутації. Іноді такі ескізи врешті решт знаходили клієнтів, хоча частіше фантазійні малюнки так і лишались вигадкою, бо їх було неможливо втілити в реальність.

Шлях кожної коштовності починається в розумі та серці ювеліра. Згодом ідеї перетворяться на тонкі штрихи олівця, запульсують цятками гуаші, щоб відтворити блиск справжніх камінчиків та грайливі переливи металу. Не кожному ескізу судилося стати чарівною прикрасою, та його історія вже розпочалась тут, на папері.

Наталія Орінго