Ворожіння, чари і решта магічних ритуалів – неймовірно родючий грунт для літератури. Пригадаймо сьогодні найцікавіші з них, описані в українських книжках.

Насправді, всіляка містика дуже й дуже часто трапляється в книжках – і як самостійний елемент рухання сюжету, і як екзотична приправа для присмачування. В українських вузах студенти-філологи навіть окремо вивчають такі речі – в Києво-Могилянській академії викладають курс «Магія в українській літературі», а в харківському Каразінському університеті я свого часу особисто проходила курс «Українська демонологія».

Читав його нам письменник-фантаст Андрій Валентинов, і кожна лекція була просто окремим перформансом! Наприклад, перш ніж розповідати про вампірів, пан Валентинов окреслив собі безпечне місце крейдою. Подейкують, на інші лекції він і з часничиною приходив… 

Та я трішки відхилилася від теми. Тож де в українській літературі ворожать і дізнаються майбутнє? Де живуть відьми й мольфарки? Перша книга, про яку я згадала – це магічний сюрреалізм від Тані Малярчук, збірка оповідань «Згори вниз. Книга страхів». Карпатські гори й ліси, села з їхніми відьмами, чортівня, яку творять люди, і абсолютно людські вчинки, які творять чорти. Почитаєте – й дізнаєтеся, чому треба було спалити білий капець, який на весіллі виявився без пари, як звуть справжню карпатську відьму, чому вуйни клали в молоко жабу… А крім того, там є й цілком безмагічні речі, як-от «Леся і її стоматолог».

Коли невдовзі … Каська несла з криниці воду, я висунулася з вікна і крикнула їй навздогін:

- Відьма!

Каська пильно-пильно подивилась мені в очі з усією ненавистю, яка тільки може вміститися в такому невеличкому світі, і сказала:

- Ну і що?

Звісно, треба згадати й ворожку Мавру з повісті Ольги Кобилянської «У неділю рано…». Циганка Мавра, яку колись покинув її табір, живе собі біля гори Чабаниці і займається ворожіннням у своїй колибі. Та якось наворожила вона собі великого лиха… Собі і вихованиці Тетяні. А далі все як в пісні – «у неділю рано зілля копала, в понеділок — переполоскала, як прийшов вівторок — зілля ізварила, у середу рано Гриця отруїла». Є в повісті й інші ворожіння, наприклад, пускання вінків на Купала чи кидання зерна.

Вернувши до хати, вона розклала знов огонь. Що мала робити? Взялася передусім ворожити зерном-кукурудзою. Чи було оце вночі в неї добро чи лихо?

Не доворожилася.

Зерно не падало в пару. Скільки і змішається, не кине вона ним, а воно все не в парі укладається. Все не до рівного числа...

Менше за попередні дві відома книжка Володимира Терена "Ворожіння на ягнятку". В ній йдеться про берберів, розсипаних на просторах Африки, про їхню волю, свободолюбність, таємничі традиції... Саме там під час подорожі до Тунісу раптом постає давній Карфаген, і юна берберка ворожить мандрівникові на ягнятку. Головний герой - сучасний українець, і тим чіткіше в романі постають паралелі між берберами й українцями. Стрінуться й образи чудотворців та ясновидців, що нібито уміють воскрешати мертвих. Та є тут трохи й сучасної України, що бореться за свою свободу, грузнучи в сьогоденні, немов у сахарських пісках. Про твір Терена схвально відгукувалися багато письменників, зокрема високо оцінила роман Галина Пагутяк.

То була дівчина, молода й гарна, а через те, що навколо голови й на грудях у неї лежали в кілька рядів намиста зі срібних монеток, неважко було зрозуміти, що вона берберка. І навіть була на ній картата плахта, перехоплена поясом, як це носили берберські дівчата. 

Берберка тримала на руках ягня, і воно було біле, як молоко.

... Я дав динар, і берберська ворожка мені теж сказала: «Бери!». І тільки-но я простягнув руки, як те ягнятко саме подалося до мене, одразу пішло на руки і вмостилося біля серця, наче й давно цього чекало. І дивно, – від його тихої ніжності зробилося мені так добре, як ще не було ніколи.

Тоді берберка сказала, що до мене прийде любов, як біле ягня.

Самопроголошена головна відьма країни серед літераторів - Лада Лузіна. Її серія "Київські відьми" мала неабиякий попит і популярність, і досі розбудова київського міфу посідає чільне місце в її творчості. Але нас зараз цікавить збірка  "Я+Я, или Крещенские гадания". Іванна Карамазова, відома київська відьма, приймає у себе дівчину, що на Водохреща наворожила в дзеркалі... саму себе. Цікава метафора любові до себе в прямому сенсі. Знаєте, як кажуть - я другу половинку не шукаю, я від початку народилася цілою! От щось таке відбувається і з головною героїнею Лузіної. Я не дуже раджу слідувати шляху, яким вона йде, відшукуючи ту любов до себе, але почитати книгу як розважальне легке чтиво цілком можна. Особливо на Святки. Заодно дізнаєтеся декілька корисних способів поворожити 

Нам было по пятнадцать: мне, Ларе и Лоле. Родители последней ушли на всю ночь к друзьям, и мы сидели на ковре заповедной родительской спальни, охваченные лихорадкой надежд, романтикой снегопада и генетической памятью предков. Кровь наших далеких прапрабабушек, чьих имен мы даже не знали, могилы которых на неведомых нам кладбищах давно уже сровнялись с землей, пульсировала в жилах: Крещенье метелило за окном. И подобно кошке, бросающейся ловить мышь лишь потому, что так поступали сто тысяч ее предков - нас обуревало желание гадать.

Звісно, продовжувати цей список можна ще і ще. А яких ворожок і чаклунів з української літератури пригадуєте ви?

Анастасія Орінго