Минуле подібне до чарівної країни, до якої ми прагнемо повернутися. Принаймні, таким його робить наша психіка. Навіть жахи забуваються в рожевому маренні, щоб допомогти нам упоратися з ними. Так працює ностальгія. На щастя, вона дійсно працює.

Особливо відгукується те, що саме слово «ностальгія» було вигадане на позначення туги за рідним домом у солдат сімнадцятого століття. Кажуть, що кожен з нас щодня змагається на власній невидимій війні, і тому бажання повернутися в минуле — знайоме, затишне, відоме і нестрашне минуле — цілком виправдане. Але часто ностальгію вважають чимось на кшталт боягузливості. Насправді ж вона не ескапізм, а благо.

Теорія управління жахом — не назва чергового серіалу на Нетфлікс, а реальна течія психології. Корінням, як і більшість течій, вона йде до Фройда, і показує внутрішню мотивацію людини вирішувати проблеми як таку, що запобігає страху невідворотності власної смерті. Поки ми живі — ми живі. А отже, треба жити і якось управляти власними жахами. Наукові дослідження показали, що відчуття ностальгії відіграє у цьому ледь не ключову роль. Контрольна група людей, що схильна часто ностальгувати за минулим, набагато вище цінують життя. Адже вони частіше розмірковують про досвід, власне, жити. Більше оцінюють його, знаходять у ньому більше цінного і важливого. Те, до чого хочемо повернутися, ми не можемо вважати непотрібним.

Браслет «Сім днів», колекція WEEK

Основне, про що кажуть противники поринати в ностальгію — це про ідеалізацію минулого. Але пам’ять працює так незалежно від того, чи ми солодко тужимо за тим, що втратили, чи ні. Адаптивна властивість мозку будується саме на здатності забувати погане, болюче і неприємне. Бо тоді жодна жінка не народила би більше однієї дитини, а жоден малюк не ризикнув би навчитися ходити після першого ж падіння. А ще ностальгія сприяє розвитку нейронних зв’язків, тому її не варто свідомо пригнічувати, наприклад, емігрантам чи тим же солдатам, чи студентам, що поїхали навчатися з дому. Бо згадати щось тепле і приємне допомагають запахи, звуки, асоціації, схожі візуальні образи… Це все тренує мозок і робить незнайоме і чуже більш звичним і інтегрує нові враження в уже існуючу парадигму існування. І підсилює позитивні очікування від майбутнього: адже майбутнє одного разу теж стане минулим.

Дослідники вважають ностальгію «джерелом відшукування сенсу». Адже вона грунтується на саморефлексії, а це реально сповнює життя важливих моментів і покращує його якість. Виходить, що ностальгія відіграє роль метафоричного човна, у якому безпечно і зручно плавати хвилями власної пам’яті, іноді пірнаючи з ньго у глибини по дорогоцінні перлинки найтепліших спогадів. Що ж, не так і погано, правда?.. Катарсис — певно, найбільш складне і водночас цілюще з переживань, яке ми недооцінюємо, як і теплі світлі сльози. Токсичний позитив ще нікого не зробив кращим. Тож дозволяйте собі рухатися спектром від білого до чорного через усі можливі градації — як і належить живим людям. Поки ми живі — ми живі.

Анастасія Орінго