Закохані в пізнання, українські гуманісти вплітали свої голоси у величний хор європейського Відродження, творячи особливу мелодію – школу гуманізму. Їхні серця, сповнені жаги до знань і любові до рідної землі, запалювали вогні просвітництва, що освітлювали шлях до формування української нації.

Характерною рисою українського гуманізму було поєднання західноєвропейських ідей з візантійсько-слов'янською традицією, що створювало унікальний культурний синтез. Саме в цей період відбувалося формування ранньомодерної української нації, коли гуманісти своїми творами, перекладами та освітньою діяльністю закладали підвалини національної ідентичності, відстоювали право на власну культуру, мову та історичну пам'ять.

Церковний хор і його регент. Фрагмент ікони Воздвиження Хреста, кін. XVII ст., Львівщина

Українське Відродження стало часом, коли серця вчених билися в унісон із серцем нації, що народжувалася. Їхні твори, сповнені любові до знань і рідної землі, стали фундаментом для побудови нової української ідентичності — ранньомодерної нації. Зрозуміло, що це ще не була політична нація в сучасному сенсі. Але саме гуманісти заклали інтелектуальний фундамент для її становлення.

Пам'ятник Юрію Дрогобичу на Замковій горі у місті Дрогобич

Першим серед українських гуманістів слід згадати Юрія Дрогобича (Котермака), який став ректором Болонського університету та здобув європейське визнання як астроном і медик. Його праця "Прогностична оцінка поточного 1483 року" містила не лише астрологічні передбачення, але й гуманістичні роздуми про людину та її місце у світі. У вірші, присвяченому своїй батьківщині, він писав: "Люди мої рідні, русини, будьте здорові! Щастя вам і добра хай принесуть небеса".

Станіслав Ореховський “Хімера”, 1563 фрагмент 

Станіслав Оріховський-Роксолан, називаючи себе "рутенцем" (русином), став одним із найяскравіших представників гуманістичної думки. У своїх працях він обстоював ідеї громадянських свобод та обмеження королівської влади. В "Напученні польському королю" Оріховський писав: "Пам'ятай, що ти правиш вільними, для яких найдорожчою є свобода. Пам'ятай, що ти поставлений не над рабами, а над тими, кого ми на нашій благородній мові називаємо громадянами і підданими вітчизни".

Герасим Смотрицький (? -1594)

Перший ректор Острозької академії, Герасим Смотрицький, у своїй праці "Ключ Царства Небесного" поєднував гуманістичні ідеали з захистом православної віри, що було характерною особливістю українського Відродження. "Віра без діл мертва є, також і діла без віри", – ця цитата відображає його прагнення до гармонійного поєднання духовного та практичного аспектів життя.

Мелетій (Максим) Смотрицький (1577-1633)

Син Герасима, Максим (після постригу у ченці Мелетій) Смотрицький, продовжив справу батька, ставши видатним філологом та церковним діячем. У "Треносі" він із болем писав про стан української церкви:

 "О, нещасна я мати, колись багата дітьми і славою оздоблена, нині убога й всіма погорджена! Діти мої, діти, що любові моєї не хочете мати, що спільними силами мене не боронили".

Титульна сторінка «Граматики слов'янської» видання 1619 року

А його  "Граматика слов'янська" мала величезний вплив на розвиток слов'янського мовознавства.

Фрагмент поеми “Острозька війна” Симона Пекаліда

У поемі "Про Острозьку війну" ("De bello Ostrogiano") Симон Пекалід оспівував козацтво та князів Острозьких як захисників вітчизни: "Славен Острог в цілім світі містами своїми і також церквами, що в них весь руський люд виголошує Богу молитви". Ця праця поєднувала класичні гуманістичні форми з національним змістом.

Також у поемі відома цитата про козаків, яка характеризує їхні якості та спосіб життя. 

"Славиться лицарством своїм Запоріжжя, Військо козацьке там завжди готове до бою, Вміє воно переносити голод, і спрагу, і холод, Скіфів за сусідів має цей край войовничих. Має звичай давній: займатися ловами в полі, І відважно на суші і водах боротись з врагами."

Ця цитата відображає повагу Пекаліда до військової майстерності козаків, їхньої витривалості та готовності захищати рідний край. Поема була написана латиною в 1600 році після повстання Криштофа Косинського, і хоча автор симпатизував більше князям Острозьким, він все ж віддавав належне мужності та військовій доблесті козацтва.

Magistri Pauli Crosnensis Rutheni Sapphicon de inferorum vastatione et triumpho Christi \\ Сапфікон майстра Павла з Кросенсіса з Рутенію про спустошення підземного світу та тріумф Христа

Цей гуманіст писав переважно латиною, звертаючись до античних мотивів, але не забував про своє коріння. У вірші "До Аполлона" він казав: "Хай береже тебе пильно від зарази чумної Феб-Аполлон, і хай він зло відкидає завжди. Будь же здоров, мій учителю, славо і гордість науки, щоб почуття ти до мене не втратив своє".

Максим Грек (1475-1556)

Хоча більшу частину життя Максим Грек ( мирське ім’я Михайло Триволіс) провів у Московії, він був пов'язаний з українським культурним ареалом. У своїх творах він поєднував візантійську традицію з гуманістичними ідеями: "Книга – це духовна їжа, вона живить розум і зміцнює серце в чеснотах. Через пізнання люди стають вільними".

Фрагмент твору "Duma ukrainna"

Поет-гуманіст Адам Чагровський залишив по собі "Думи подольські" ("Duma ukrainna") – твір, що відображає драматичну історію українських земель: "Там в городі, коло брами, сидить козак між ворогами, дивиться він в чисте поле, чи не йде рятунок з волі".

«Грамматіка словенска», 1596

Автор першого друкованого східнослов'янського словника та "Граматики слов'янської", Лаврентій Зизаній сприяв розвитку освіти та філологічної науки. "Наука – це світло, а невігластво – темрява. Через знання людина наближається до Бога", – писав він, відображаючи гуманістичне прагнення до просвітництва.

Фрагмент твору “Поради чительникові про час” 

Брат козацького ватажка Северина Наливайка, Дем'ян був перекладачем та поетом. У передмові до перекладу "Лікарства на оспалий умисл чоловічий" він закликав: "Учітеся, брати мої, думайте, читайте, і чужому научайтесь, свого не цурайтесь".

Титульна сторінка «Антиризиса»

Іпатій Потій намагався поєднати східну та західну християнські традиції. У творі "Антиризис" він наголошував: "Не різниця догматів, а розуміння і любов творять єдність церкви. Віра без діл мертва є, і діла без віри не мають сенсу".

Ян-Щасний-Гербут, уявний портрет

Польсько-український магнат і письменник, який відстоював права українців. У своєму творі "Розмисел про народ руський" він писав: "Руський народ такий же давній і шляхетний, як і польський. Має свою мову, свою віру, своїх предків славних. Чому ж має він терпіти приниження і несвободу?".

У "Віршах на жалісний погреб шляхетного лицаря Петра Конашевича-Сагайдачного" Сакович поєднував гуманістичні ідеали з козацькими чеснотами: "Військо запорозьке всьому світу відомо, як мужньо воно за вітчизну стоїть непохитно. За віру свою православну і вольність народну Воно накладає головами у битвах кривавих".

Українські гуманісти зробили величезний внесок у формування національної свідомості та ідентичності. Через свої твори вони утверджували цінність рідної мови, створюючи граматики, словники та літературні твори українською мовою. Крім того, відбувався розвиток історичної пам'яті, дослідження минулого українських земель та підкреслення їхньої самобутності.

Саме гуманісти засновували  школи та академії, що сприяло зростанню освіченості населення. Вони відстоювали релігійні та культурні права українців, наголошуючи на їхній окремішності від інших народів. Та, що надважливо, – інтегрували українську культуру до європейського контексту, перекладаючи та адаптуючи західноєвропейські тексти.

Центральний корпус Національного університету «Острозька академія»

Завдяки діяльності гуманістів відбувалося становлення ранньомодерної української нації, яка, попри відсутність власної державності, усвідомлювала свою культурну та історичну самобутність. Вони заклали духовні та інтелектуальні підвалини для подальшого національного відродження, створивши міцний фундамент для формування модерної нації у XIX-XX століттях.

Таким чином, українські гуманісти, діючи в складних історичних умовах, виконали свою місію – поєднали українську культуру з європейськими гуманістичними ідеалами, одночасно зберігаючи та розвиваючи національну самобутність. Їхній внесок у формування української ідентичності є неоціненним і продовжує впливати на національну свідомість до сьогодні.

Наталія Крюковська для Орінго