Коли наш рідний Харків називають просто цікавим містом, це нібито звести величезну багатошарову сагу про поєднання ліній долі неймовірно талановитих особистостей до короткого переказу на одну сторінку для тих, кому ліньки читати. Який би аспект українського культурного життя ми не обговорювали, що б не досліджували, Харкову завжди є що свого додати. 

Одного разу потрапила мені до рук монографія Людмили Соколюк про художню школу Марії Раєвської-Іванової. Під час збирання матеріалів про українські відлуння такого захопливого та цікавого для мене  Руху мистецтв і ремесел, знайшла у мережі фрагменти посібника «Прописи елементів орнаменту», які реально виглядали сучасно. Невеличке розслідування і ось вже на столі розкішна книга про те, як Харків винаходив власний стиль живопису і дизайну та став частиною європейського творчого простору. 

Марія Дмитрівна Раєвська-Іванова зіграла у цих процесах дуже важливу роль. Вона вважала, що мистецтво покликане зіграти важливу роль у перетворенні суспільства, що шляхом поширення художніх знань можна досягти високого рівня промисловості й це повинно сприяти прогресу та поліпшенню життя простих людей.

Фрагмент автопортрету М.Іванової (1868 р)

Марія Дмитрівна Іванова, перша в імперії жінка-художниця,  народилася 20 липня 1840 року в селі Гаврилівка на Харківщині в заможній та демократично настроєній родині поміщиків. Марія багато читала: зачитувалась книгами свого дяді — відомого письменника Г. Данилевського, вивчала твори філософа-матеріаліста Л.Фейєрбаха та статті М.Добролюбова про педагогіку.

Домашня освіта стала поштовхом до подальшого навчання, але жінок не приймали у Санкт-Петербурзьку академію мистецтв, тому дівчина поїхала за знаннями до Європи. З 1863 по 1868 роки вона вивчала німецьку мову та літературу в Дрездені; лінгвістику, історію, зоологію та геологію у Міланській академії наук; прослухала лекції у Сорбонні та Празі. У Дрездені у майстерні професора Ергардта вона навчилася малювання та живопису, в скульптора Кірхгода брала уроки ліплення. 

Після повернення на батьківщину Марія Іванова мріяла відкрити у Харкові художню школу, проте без диплома художниці не мала права цього робити. Тому вона поїхала до Петербурга та представила комісії Академії мистецтв свою роботу «Смерть селянина в Малоросії» і свідоцтво професорів Дрезденської академії, що означена робота була виконана самостійно. Таке в Російській імперії відбулося уперше: жінка була допущена до іспитів, успішно їх склала та отримала звання вільного художника, а з ним і право на відкриття спеціальної художньої школи. У своїх спогадах художниця писала, що виступивши першою на цьому полі діяльності, відчувала себе провідницею жіночого питання.
 

Після повернення до Харкова Марія позичила у матері 500 рублів і розмістила в газетах оголошення про відкриття художньої школи. У орендованих трьох маленьких кімнатках запрацювала перша в імперії приватна «Школа малювання та живопису». Показово, що першим учнем став жандармський капітан Маслов, який спочатку з підозрою поставився до «нігілістичних» поглядів незвичної дівчини, та потім навіть він захопився малюванням.

У 1869 році Марія вийшла заміж за Сергія Олександровича Раєвського і це був чудовий союз однодумців. Сергій Раєвський працював інспектором Харківського навчального повіту, був одним із засновників Товариства розповсюдження грамотності, організатором у Харкові народних читань і будівництва Народного дому. У новій школі дружини він викладав креслення.

Для школи родина побудувала дім на вул. Чернишевського, 6. Класи розташовувалися на першому поверсі, сім’я мешкала на другому. Утримання школи та плата вчителям становили 1500 руб. за рік. Але учні з малозабезпечених сімей навчалися безплатно, а інші платили 12 рублів за рік, та їх було небагато. Тому весь час Марія Дмитрівна працювала безкоштовно і вишукувала різні способи підтримки існування школи: проводилися благодійні вечори, продавалися картини педагогів і учнів, залучалися пожертви від приватних осіб. 

Для учнів Марія Раєвська-Іванова написала та видала посібники: «Абетка малювання для сім’ї і школи», «Прописи елементів орнаменту для технічних шкіл». У школі проростали з’явилися перші паростки дизайнерської освіти, які потім дали такі потужні гілки. 

Сторінки з монографії Л.Соколюк

У 1895 році Марія Дмитрівна почала втрачати втратила зір, їй довелося передати школу в розпорядження міста. За 27 років її просвітництва харківська художня школа випустила майже дев’ятсот учнів. Серед учнів є дуже відомі митці: художники Сергій Васильківський, Андрій Данилевський, Генрік Семирадський, Петро Левченко, Костянтин Первухін, архітектор Олексій Бекетов, скульптор Володимир Беклемішев…  Але головне, на мою думку, інше — більшість учнів школи мали змогу розвинути свої таланти, підвищити професійний рівень, бути затребуваними в розвитку культури та робили Харків гарним європейським містом з особливою українською душею. Це та частина фундаменту міста, яка допомагає його незламності.

 Харківське художнє училище (з 1912 року), тепер — Академія дизайну і мистецтв.

Померла Марія Раєвська-Іванова у грудні 1912 року, була похована у своєму рідному селі Гаврилівка (Ізюмська громада Харківської області). Пам’ять про Марію Дмитрівну, як про людину талановиту, цілеспрямовану, віддану своїй справі та чесну й досі живе у Харкові: в роботах учнів і в славетній Академії дизайну і мистецтв, яка колись виросла з трьох маленьких кімнат приватної школи та з величезної мрії навчити харків’ян малювати. 

Монографію дуже рекомендую, вона ґрунтовна і цікава, дізналася багато нового про українських митців і навіть зробила список локацій та картин, які хочу побачити на власні очі. 

А ви любите читати про життя та досягнення земляків?

О.М.