У 19 столітті тисячі людей спокусились можливістю швидкого збагачення на золотих копальнях Північної Америки. Цілими родинами вони зривались з обжитих місць й шукали щастя, іноді ціною здоров’я та навіть життя.

Найбільш далекоглядні вже подумки рахували майбутні величезні прибутки, тому не вагаючись брали кредити, щоб сплатити квиток та оренду житла на новому місці. І дійсно, золото ніби саме йшло до рук щасливців.

Земля щиро нагороджувала шукачів багатства, розкриваючи перед ними золотаві родовища. От тільки те «золото» якось дивно себе поводило: на відміну від справжнього було дуже крихким. Обман швидко розкрився — невдачливі шукачі прийняли за золото звичайний пірит. Так, в одну мить розбивались мрії людей, а з ними й надії хоч якось розплатитися з кредиторами.

Пірит своїм сліпучо-золотистим відтінком століттями обманював людей. Тож не дивно, що за цим безвинним мінералом закріпилось образливе прізвисько «золото дурня». Нумо розбиратись, чи дійсно пірит так схожий на золото та як їх відрізнити одне від одного.

Іноді для того, щоб відрізнити пірит від золота, не потрібно навіть мати науковий ступінь з геології. Ідеальна кубічна форма деяких зразків пірита, обумовлена будовою кристалічної решітки, ніколи не зустрічається у золотих самородків

Пірит являє собою сульфід заліза (FeS 2), це один з найпоширеніших сульфідних мінералів. Сульфідними називають такі мінерали, що мають у складі сірку та один чи кілька елементів. Буває й так, що склад у двох сульфідних мінералів один й той самий, проте кристалічна решітка різна. Таких «двійнят» кличуть поліморфами  й розрізняють саме за структурою. У героя нашої статті, пірита, є такий двійник — марказит, який також є сульфідом заліза, але має відмінну структуру.

Для утворення піриту потрібні певні умови: найліпшою домівкою для нього стануть осадові породи у бідних киснем середовищах. Зазвичай це органічні середовища, такі як вугілля та чорні сланці, де зогнилий органічний матеріал споживає кисень і виділяє сірку. Як бачите, нічого фантастичного, тому родовища піриту зустрічаються в найрізноманітніших геологічних середовищах.

Порівняно зі справжнім золотом, пірит, якщо його придавити металевим вістрям, буде лущитися та кришитися, в той час, як в пластичному «сонячному металі» залишаться  заглиблення. В лабораторних умовах трощити або шкрябати зразки нема ніякої потреби, тут науковцям приходить на допомогу рентгенівське опромінювання. До того ж цей метод аналізу стане в пригоді, коли пірит не у вигляді окремих зразків, а розсіяний золотими крихтами в товщі іншого мінералу. Його золотаві очка додають іскрометного вигляду стриманим кабошонам змійовика, лазурита тощо.

Може здатися, що окрім візуальної подібності до золота в пірита нема інших гідностей. Та це не так. Перша корисна якість пірита походить з його назви (в перекладі з грецької це «камінь, що висікає вогонь»). Ще наші далекі пращури користувались піритом, висікаючи з нього іскри при ударі об метал чи камінь. В сучасній промисловості пірит є перспективним високотехнологічним матеріалом із потенційним використанням у сонячних елементах, спінтронних пристроях і каталізаторах.

А ще пірит є справжнім помічником для геологів. Бо його пристуність краще за деякі інші показники свідчить про можливе залягання десь поруч золота та інших корисних копалин. Коли ж геологи знаходять підземні багатства за наведенням пірита, він знову ж таки допомагає визначити, за яких умов ці поклади формувались. І, звісно, пірит є ефектним матеріалом для виготовлення прикрас.  А в тому, що жадібні до золота шукачі не обтяжували себе знаннями й спробами перевірити свої знахідки, пірит зовсім не винен.

Наталія Орінго