Щоб осягнути стосунки людства з часом, варто лише подивитись на еволюцію годинників. Вони краще за будь-які підручники розкажуть про марні намагання спіймати чи хоча б приборкати години, хвилини та секунди.
Колись давно наші пращури дізнавались про плин часу, слідкуючи за навколишнім світом. Рух зірок на небі, сезонні зміни в природі і вікові періоди в житті самих людей підказували, що окрім мандрівки у просторі існує ще один цікавий, неосяжний шлях — крізь час. Тож не дивно що перші хронометри працювали у тісному контакті з природними явищами. Такі, як сонячні годинники, що робили відлік часу за положенням сонця. Але що робити, якщо небо затягнуто хмарами? Тоді всі часозалежні люди шукали відповіді у водяних годинників. Розроблені приблизно в той самий час, що і сонячні, вони використовували потік води для вимірювання часу. Складно сказати, що саме спонукало винахідників зробити ще одну версію хронометра зі скла та дрібки піску. Можливо бажання законсервувати, полонити мінливі миті, а може й цілком практичні думки про компактність та універсальність винаходу. Головне, що пісочні годинники й досі доволі поширені на відміну від своїх старших родичів — сонячного та водяного, для яких знайдеться місце хіба що десь у мальовничому парку.
Існує припущення, що пісочні годинники були винайдені у 12 столітті як інструмент для навігації по морю вночі, одночасно з появою компаса. Та головне у їхній конструкції те, що залежно від обсягу піску оперувати можна різними проміжками часу. Існували годинники як для лічби секунд, так і ті, що могли охопити цілу добу. Зрештою саме це призвело до їх широкого використання: пісочні годинники прикрашали оселі й навіть «трудились» на виробництві, в медицині й кулінарії.
Це тривало до справжньої часової революції, яку влаштували механічні годинники у 13 столітті. Перші європейські хронометри зі складними механізмами приводилися в дію за допомогою гир і використовували маятник для регулювання часу. Застосування бойової пружини в 15 столітті дозволило нарешті створити прилади, які легко поміщались у кишеню. Чи став від цього час більш «слухняним» чи навіть «ручним»? Навряд. Він, як і мільйони років тому, тримається власного ритму, не озираючись на людей, що намагаються крокувати в ногу з ним, тим паче не звертаючи увагу на тих, що спізнюються.
Ми винайшли тисячі нових пристроїв, що слідкують за якістю нашого сну та нагадують про необхідність фізичних навантажень. Розумні годинники на відмінно справляються з роллю вимогливого тренера, уважного друга і навіть турботливої тітоньки, але ми так і не порозумілись з самим часом. Варто випустити з поля зору стрункі стрілки, як втрачається зв’язок з мінливою формою буття, а ми безтурботно пливемо на її хвилях, сподіваючись, що течія подарує м’яку швартовку. Можливо варто змінити стратегію і постійно концентруватись на тому, як і куди спливають секунди? Та розумні люди кажуть, що в такий спосіб можна легко заробити нервовий зрив, а от приборкати час не вийде.
Але ж ніхто не відмовлявся від краплі магії та звичайної винахідливості. Можливо, мисливці за часом з людей ще й не дуже квапливі, але в майстерності виробництва часових пасток нам нема рівних. Поставте на програвання мелодію, під яку танцювали свій перший повільний танець, погортайте сторінки сімейних альбомів, перегляньте улюблений фільм з часів дитинства чи юності, пориньте у хмаринку духів, якими користувались з десяток років тому, і спогади миттю закрутять коліщатка великого світового хронометра у зворотному напрямку.
Наталія Орінго
