Якби у світі проводили конкурс найяскравіших, найсамобутніших і найдивніших різдвяних традицій, Україна точно вийшла б у лідери, а то й посіла б перше місце. Де ще можна відшукати стільки дивовижних ритуалів і повір'їв, пов'язаних із Різдвом? 

Колядування, "водіння кози", вертепи - все це чудові та яскраві традиції, що мають свої паралелі в споріднених культурах (наприклад, у Польщі та Чехії). А як щодо трохи дивних колядок, перевдягання в Короля-Місяця і поклоніння духам предків? Так, це все справжні українські традиції! Християнство і язичництво в них переплітаються так тісно, що перестають одне від одного відрізнятися, Різдво плавно перетікає у привітання світлої пори року, а Марія з немовлям чудово товаришують із Королем-Місяцем і Маланкою.

Для початку варто звернути увагу на те, коли взагалі прийнято святкувати Різдво. У більшості християнських країн, а віднедавна й у нас, це 25 грудня - що майже збігається з датою зимового сонцестояння, 22 грудня, коли світловий день починає додаватися. І це не простий збіг: багато християнських свят було приурочено до різних астрономічних дат, щоб язичникам легше було перейти, наприклад, від Йоля до Різдва. Щоправда, в результаті вийшов не стільки перехід, скільки сплав традицій: Різдво перейняло багато язичницьких атрибутів, зі свого боку, в язичницьких містеріях почали фігурувати Марія та Ісус... Заради справедливості, дві традиції непогано одна з одною порозумілися - що добре видно на прикладі українського Різдва.

Усі ми знаємо про таку чудову традицію, як колядки. Натовп молоді (і не тільки) переодягається в чудернацьке вбрання, розфарбовує обличчя і стає нерозрізнюваним з духами; у такому вигляді саме те, що треба, щоб попросити пригощання - пожертвуйте духам, вони ж у боргу не залишаться! Однак де в християнському вченні сказано про колядки? Та ніде. Це якраз-таки язичницька традиція. Вона непогано потоваришувала з християнською суттю Різдва, проте часом все ж підносить сюрпризи. Як вам, наприклад, колядка про створення світу... трьома Синіми Птахами?

Ой як ще не було ні Землі ні Неба
А що тільки було та Синєє Море
А посеред Моря Зелений Явір
На Явороньку три Синії Птахи
Три Синії Птахи та Радоньку радять
Та Радоньку радять як Світ засновати
Тай пірнули Птахи в Світові Глибини
Тай винесли птахи Жовтий Красен-Камінь
Стало з того каменю та Яснеє Сонце
Тай пірнули Птахи в Світові Глибини
Тай винесли Птахи Злоту Павутинку
Стала з Павутинки Ясна Твердь Небесна
Ще пірнули Птахи у Світа Глибини
Тай винесли Птахи Синій Срібен-Камінь
Став з того Каменю Блідесенький Місяць…

Абсолютно міфічна космогонічна історія! Дивно, як вона взагалі потрапила в колядки. І тим не менше, вона користується популярністю, часто виконується, а в гурту "Тінь Сонця" навіть є композиція за її мотивами - "Золотослов".

 

Ще одна незвичайна українська традиція - свято Маланки, яке слідує за Різдвом і припадає на ніч із 30 на 31 грудня. А хто взагалі така Маланка? Ось тут починається абсолютний міф. Маланка - це прекрасна дівчина, дочка (або племінниця) або самого Короля-Місяця. Кажуть, що колись її викрав грізний і злісний змій і потягнув із собою в підземне царство. Але хоробрий богатир Безпальчик-Васильчик визволив Маланку і одружився з нею. Чим не історія Персефони на український лад? З одного боку, це чарівна казка з гарним кінцем, з іншого - міф про те, як сонце-Маланку ховається під землю, а потім знову з'являється, визволена хоробрим воїном... Здавалося б, до чого тут узагалі християнство? Це ж язичництво суцільне. Однак християнство зливається тут із язичництвом вельми незвичайним чином.

 

 

Святкування Маланки в закарпатському селі Белелуя

 

Від християнства герої міфу запозичили... імена. Сам сюжет, найімовірніше, дуже давній, а ось імена героїв християнські: Маланка - викривлене ім'я святої Меланії, а Васильчик - не хто інший, як святий Василь (він досить часто згадується в різдвяних колядках). День святої Меланії та день святого Василя знаходяться зовсім поруч: святу Меланію згадують 31 грудня, святого Василя - 1 січня. Зовсім поруч і з Різдвом, і з сонцестоянням! Не дивно, що герої стародавнього міфу запозичили імена християнських святих. Ось такий ось химерний сплав!

А як щодо язичницького ідола, якому поклоняються на Різдво? Так-так, і таке в нас теж є. Чи знаєте ви, що таке дідух? Це дуже специфічний український святковий символ - останній сніп пшениці, зібраний з поля, прикрашений стрічками і дбайливо принесений до хати напередодні Різдва. До самого Нового року дідух стояв у хаті, відіграючи приблизно ту саму роль, що й сучасна різдвяна ялинка. Потім його виносили на подвір'я й урочисто спалювали. А звідки він узагалі взявся? Строго кажучи, дідух - не просто пучок колосків, а своєрідний символ духа-прабатька, який оберігає сім'ю і забезпечує їй їжу та достаток. Звідси й ім'я, до речі: "дід", давній предок, який за багато років встиг набути напівбожественної сили. Після різдвяних свят день починає прибувати: пора готуватися до світлої половини року і думати про майбутній урожай. Тут-то і час попросити у дідуха-снопа допомоги!

 

 

Загалом, якщо десь і шукати гармонійне поєднання язичництва і християнства, так це в Україні. Дві віри не сваряться одна з одною, а навпаки, одна одну доповнюють, роблять багатшими і яскравішими.

Можливо, і ви знаєте якісь незвичайні різдвяні традиції?

 

Женя Орінго