Прикрашаючи зелену красуню-ялиночку, чи замислювались ви колись, чому ялинкові іграшки виглядають саме так, а не інакше. Хто вигадав ці декоративні образи, та як сильно відрізняються традиції прикрашання різдвяного дерева у різних куточках світу?

Ялиночка у своєму сучасному вбранні – явище родом з 20 сторіччя. Деякі іграшки були вигадані саме тоді, але й багато тих що мають куди довшу історію. Якщо пальма першості з листування з Сантою Клаусом належить американцям, то новорічним декораціям ми завдячуємо німцям. Це вони заразили вірусом ялинкового карнавалу весь світ.
Почалося все в 16 сторіччі — саме тоді вибір різдвяного дерева — ялинки, як символу свята став повсюдним. Говорять, що до декору ялиночки приклав свою руку навіть Мартін Лютер Кінг. За легендою, повертаючись темним зимовим вечором додому він був вражений красою нічного зоряного неба на тлі лісу й захотів перенести свої враження на різдвяну ялинку. Так з'явилась традиція закріплювати на гнучких гілочках свічки. Окрім них німці вішали на зелену красуню горішки, обернуті у фольгу, яблука та прянички. Сьогодні це здається дивним, та сучасні гірлянди тоді заміняли зернятка попкорну, нанизані на мотузочку. Лиш коли винайшли електричне освітлення, маленькі вогники гірлянд зайняли своє місце на ялинці.

Завдяки стабільності роботи електричних гірлянд була впроваджена ідея встановлювати різдвяні дерева на площах міст, щоб кожен і в будь-який час міг насолодитись святковою атмосферою. Конкурувати по ступеню нарядності з тодішніми гірляндами могла лише мішура. Вона вперше була використана для прикрашання німцями на початку 1600-х років, і, що дивно, була зроблена зі справжнього срібла. До того ж мала велику перевагу — срібні мотузочки вважалися безпечнішими аніж електричні прикраси, тому що не викликали пожежу.
 

Перші скляні шари для ялинок також вигадали німці на початку 19 сторіччя. Автором винаходу був Ганс Грайнер, а в кінці сторіччя цей винахід привіз в Америку бізнесмен Ф. В. Вулворт. Ця ідея приносила кмітливому американцю прибуток у 25 мільйонів доларів на рік (якщо оперувати сучасним курсом).
До речі круглими ці шари були тому, що повторювали вже звичний ялинковий декор – яблука та горіхи. Спочатку для покриття внутрішньої частини прикрас використовувалася ртуть або свинець. Однак, щоб зробити процес безпечнішим, виробники зрештою почали використовувати нітрат срібла та цукрову воду. Як бачите, срібного блиску в головні святкові дні було дуже багато.

Якщо вже ми згадали про цукор, саме час розказати про льодяники у формі літери «J» . Спочатку вони не були суто ялинковим декором. В німецьких сім'ях їх давали малим бешкетникам під час церковного служіння, щоб ті не відволікались та хоч трошки посиділи на місці. Але яскравий дизайн якнайкраще підійшов і для святкового вбрання різдвяних ялинок. Тож ця традиція досі не втрачає популярності — роки проходять, а солоденькі цукерки все також приваблюють і малюків, і дорослих.

Що ж до України, то в стародавні часи люди майстрували прикраси з соломи, також використовували солодку випічку та горішки для святкових декорацій. В селах такі іграшки були дуже поширені, а до міст дуже швидко прийшла європейська мода на ялинкове вбрання. Коли «совки» почали на політичному рівні забороняти традиційне святкування, людям не залишалося нічого іншого, як майструвати примітивні іграшки самотужки з доступних матеріалів, але й з ними святкували без зайвого шуму та блиску. Коли ж у 1930-і остаточно скасували заборону новорічної ялинки, люди почали масово скуповувати вату, фольгу, стрічки, клей, нитки — все з чого можна було виготовити різноманітні ялинкові прикраси та створити святковий настрій. Адже фабричне виробництво ялинкових іграшок лише почали запускати. Тому часто в домівках прикрасами слугували дитячі ляльки та плюшеві іграшки.

Скляні іграшки хоча і виготовлялись в союзі, та коштували дуже дорого. Частіше можна було побачити на ялинках фабричні прикраси з пап’є-маше чи пресованої вати. Спеціальні каркаси надавали такій іграшці заданої форми, яку потім розфарбовували та покривали крохмальним клейстером.

А пам’ятаєте пластикові та скляні огірочки, що грайливо ховалися у зелених гілочках? Таку ідею для дизайну вигадали в тій самій Німеччині наприкінці 19 сторіччя. Якийсь кмітливий виробник вирішив підняти продажі ялинкових прикрас — нехай іграшка стане елементом квесту. Дітям пропонували конкурс: хто перший знайде огірочок на ялинці, той отримає подарунок. Така ідея стала влучним маркетинговим ходом та підвищила прибутки від продажів.

Проте у радянському союзі огірки на ялинках виросли зовсім з інших причин. З приходом до влади Микити Хрущова у тематику ялинкових іграшок повернулася пропаганда радянських досягнень. В 1950—1960-х це була сільськогосподарська лінія, тому у продажу з’явилися іграшки у формі різноманітних овочів та фруктів. Ну а найпоширенішою стала… Правильно! Кукурудза!

А от мішура «доповзла» до радянської промисловості аж у 1970-х зате враз стала справжньою господаркою свята. Бо люди з таким азартом прикрашали нею ялинку, що іноді з-під срібних стрічечок не було видно голок. Тому я не дивуюсь, чому котики намагаються у будь-який спосіб здерти оту красоту з ялинки.

Чи вважаєте ви прикрашену ялинку необхідним атрибутом свята чи навпаки, прикрасити довкілля можна й в інший спосіб і з не менш ефектним результатом?

Наталія Орінго