Чи може таке бути, що твір є, а автора в нього немає? Ні, він не невідомий, а його зовсім ніколи не було? Може, звичайно. Це називається фольклором - суспільною творчістю, у якої автори всі - і ніхто.
У більшості з нас фольклор асоціюється з чимось стародавнім і замшілим, з поїздками занедбаними селами й опитуванням бабусь. За таке сприйняття потрібно подякувати вченим рубежу XIX-XX ст., які переважно цим і займалися. Корисна справа, звісно, проте з таким підходом вони якось не помічали, що фольклор існує не тільки в селах. Він всюди: буквально скрізь, де збирається більше двох людей, які вміють розмовляти і володіють мінімальною фантазією, з'являється власний фольклор. Навіть у родинах! Чого вже говорити про шкільні класи, професійні колективи і національні сектори інтернету.
Але почнемо ми з визначення - що таке фольклор і навіщо він нам потрібен. Визначення просте: фольклор - це традиції, спільні для певної групи людей, які допомагають цій самій групі себе усвідомлювати. Наприклад, група "учні такої-то школи" має свій фольклор - лічилки, дражнилки, страшні історії. Їх знають, повторюють, і це об'єднує їх у цілісну спільноту. А ще це допомагає відрізнити "свого" від "несвоєго" з іншої школи, в якого і фольклор буде інший... Приблизно така сама схема працюватиме в колективах "програмісти", "рольовики", "любителі блек-металу", "харків'яни" і так далі.
(Дозвольте-дозвольте, скажете ви, хіба я не можу бути одночасно програмістом, ролевиком і харків'янином? Зрозуміло, можете. І будете належати до всіх трьох груп. І користуватиметеся фольклором трьох видів).
Спробуйте пояснити сторонній людині, що таке "Орінгушечка"? 
А звідки береться цей самий фольклор? Хто його автор? Гарне запитання. Автор фольклору - всі й ніхто. Це може бути продукт чиєїсь спонтанної творчості, який здався настільки вдалим, що пішов у народ і почав обростати доповненнями та подробицями. Або, можливо, кілька авторів одночасно підхопили ідею, що витала в повітрі. Або чиюсь авторську творчість було, так би мовити, переосмислено невідомими творцями (скільки за тим же Толкіном існує анекдотів, пісень і фанфіків!). У будь-якому разі, авторство у фольклорі не надто важливе - куди важливіше практичне застосування тієї чи іншої історії, пісні або традиції.
З авторством теж більш-менш зрозуміло. Давайте ж подивимося на те, яким фольклор буває і як він працює. Із селами і бабусями, припустимо, зрозуміло - це частина повсякденного життя і ритуалістики. Але в наш-то освічений інтернетний вік?..
На фото: підвіс "Прадавній оберіг"
Перше, що спадає на думку - це, звісно ж, меми. Типовий сучасний інтернет-фольклор, що ідеально відповідає всім критеріям. Анонімний? Так. На групи ділиться? Так: свої локальні меми є в кожної групи, аж до шкільних класів. Об'єднує? Ще й як! Своя людина - це та, з якою у вас спільні меми. Чужинець не зрозуміє, або зрозуміє і образиться, свій же і зрозуміє, і оцінить. Під час війни в українській мережі з'явилося безліч мемів, просто неймовірна кількість. З'явився і безвідмовний спосіб відокремити своїх від не дуже своїх: показати кілька відомих українських мемів і подивитися на реакцію. Просто заради експерименту сходіть в інтернет країни-агресора і закиньте туди пару картинок із Залужним і Байрактарами. (Тільки спочатку костюм хімзахисту одягніть). І ви наочно побачите, як працює фольклор!
До речі, якщо вже зайшла мова про агресорів. Вони, як відомо, вирізняються жадібністю і неграмотністю. Неграмотність не дає їм прочитати Вікіпедію і дізнатися, як працює фольклор. А жадібність змушує цей самий фольклор... красти! Так-так, окупанти крадуть не тільки унітази, але ще й меми! Потім погано переробляють під свої реалії і запускають у мережу, де їх негайно викривають українці, однак злодіїв це не зупиняє. Рефлекс, мабуть. Вони абсолютно не в курсі, що фольклор так не працює, виставляють себе на посміховисько... втім, їм давно не звикати. Один із найвідоміших і найганебніших прикладів - це крадіжка мема "Доброго вечора, ми з України". Мемні злодії вкрали трек, записали поверх нього фразу "Добрый вечер, мы из россии" і пустили гуляти мережею. А потім ще й картинок наклепали. Вийшов формений жах, який змусив пошкодувати, що на меми не існує авторського права.
Ви думаєте, це ганьба? Ні, це ще не ганьба. Дно глибше - на просторах мережі був помічений мем "Добрый вечер, мы с днр"! Тут навіть якось коментувати зайве...
На фото: сережки "Котигорошко"
Так, гаразд, поговорили про мерзенне, повертаємося до розумного. Які ще форми фольклору можна зустріти в мережі? Звичайно ж, старі добрі страшилки. Але якщо в усній формі це були прості історії про Чорні Штори і Червону Руку, що ходили в середовищі школярів, то сучасні кріпіпасти зовсім інші. Вони подорослішали, похмурішали, стали більш складними і художніми - і в рази страшнішими. А ще з ними сталося дивовижне - у них з'явився свій літературний канон!
Щойно в людей почав з'являтися доступний інтернет, з'явилися й перші кріпіпасти. Автор цієї статті знайшов у збірнику міського фольклору інтернет-страшилку, датовану 1992 роком! У ній йшлося про вірус, який заражає комп'ютери і виводить на екран кольорові смуги. Подивившись на них кілька хвилин, людина божеволіє. Поки що мало чим відрізняється від Чорних Штор, але... Час минав, жанр розвивався і дуже швидко став популярною і шанованою частиною інтернет-фольклору. Сюжети для страшилок стали складнішими і витонченішими: тут вам і прокляті аудіозаписи, і "смертельні" ролики на YouTube, і "загублені" епізоди популярних серіалів (теж прокляті, звісно). І навіть містичні комп'ютерні ігри, що зводять з розуму! Одним словом, не ходіть в інтернет ночами...
А найцікавіше - оскільки більшість таких історій були анонімними (фольклор же), і перевірити їхню реальність (або нереальність) не було жодної можливості, деякі користувачі почали їх інсценувати. Ось, наприклад, крипіпаста про проклятий додаток до улюбленої гри автора. Багато років вона ходила інтернетом просто як страшилка. Але один фанат вирішив надати кріпіпасті реалізму, написав власний додаток і виклав у мережу під виглядом "того самого". Успіх був шалений! Містики, щоправда, в доповненні не було ніякої, але систему воно ламало якісно. Ось так фольклор почав у певному сенсі втілюватися, а межа між реальністю і вигадкою - розмиватися...
При всьому цьому знавці та любителі жанру вже встигли виділити поширені кліше таких історій і виробити канони. Здавалося б, навіщо вони фольклору? Однак до категорії фольклору, як не парадоксально, потрапляють тільки добре написані кріпіпасти. Вони мають бути в міру таємничими, не надто художніми - щоб залишалося враження, ніби користувач на форумі описує реальний випадок. І вони обов'язково мають бути пов'язані із сучасністю та мережевою культурою. Історії про таємничі файли, отримані від анонімних користувачів на глибоких даркнетових форумах - практично еталон і зразок. З Чорними Шторами все зрозуміло, вони або є, або немає, це завжди можна перевірити. А ось проклятий файл... Та ще й від загадкового аноніма... Зовсім інша справа.
На фото: підвіс "Memory"
Отож, фольклор - не просто якісь твори або їхня сукупність. Фольклор - це своєрідне середовище, у якому живуть люди з однаковими поглядами, заняттями та цінностями. Це не щось архаїчне і давнє, що можна відкопати хіба що в глухих селах. Фольклор скрізь, де є люди, він завжди з нами і супроводжує наше повсякденне життя, навіть коли ми гортаємо стрічку в соцмережах. Особливо коли гортаємо стрічку.
А які приклади сучасного фольклору знаєте ви?
Женя Орінго
