"Третього жовтня 1833 року на хуторі Теребеньки, що на Глухівщині, у родині Бартошів народилася прекрасна дівчинка Пелагея"...

…Так починається історія непересічної жінки, української громадської діячки, фольклористки та етнографині, завдяки наполегливій праці котрій тисячі зразків старовинних народних орнаментів та вишивки не розчинилися у роках, а дійшли до наших днів. Пелагея Яківна ще з дитинства зацікавилася звичками й традиціями українського народу й невтомно працювала усе життя: збирала фольклор, вивчала народні промисли, вірування, медицину, а найголовніше – замальовувала усі візерунки навколо себе. Вишиванки й писанки, малюнки на кахлях й кераміці, прикрашені рушники та скатертини й орнаменти ювелірних виробів (що для нас з вами особливо цікаво!)… мальовничий світ України був дбайливо збережений руками однієї небайдужої жінки.

Працю Пелагеї Яківни високо оцінили: вона була членом Наукового товариства імені Шевченка, членом-кореспондентом Паризького антропологічного товариства. Вже за життя її наукові праці видавалися (хоча, звісно, з імперськими цензорськими правками), а збірник «Южно-русского народного орнамента» й досі вважається чи не найціннішим посібником по вишиваному мистецтві. До цього збірника були включені 20 таблиць зі зразками орнаментів для вишивання, ткацтва, килимарства і писанкарства, зібраними у чотирьох повітах Чернігівської губернії – безцінна історична пам’ять. Не бракувало жінці сил й на інші справи: вона боролася за жіночі права та доступність освіти, викладала у початковій школі, створюючи для цього власні цікаві посібники українською й зуміла дати освіту усім своїм дітям (а мала їх десять).

Пелагея (Поліна) Яківна Литвинова-Бартош

Довге, насичене життя так і проситься в історичний роман – і як добре, що такі романи наразі створюються. Тож, якщо коротка вищенаведена довідка не змусила вас зацікавитися постаттю етнографині, можливо, з цим краще впорається роман-біографія Світлани Талан. Українська письменниця, що працює якраз у жанрі художніх біографій, змогла відтворити свою героїню немов живу. Разом з маленькою Полінькою ми насолодимся дитинством на мальовничому українському хуторі, побачимо, як допитливе дівча отримує гідну освіту – і мова йде не про уроки танців, а про більш наукові дисципліни – й долає перше в житті серйозне горе… Далі буде московський інститут для шляхетних дівчат з «лагідною» русифікацією, а потім – повернення до рідної України, мрії, пісні, прагнення навчати й навчатися…

Не все в житті Пелагеї складеться просто, і авторка чесно відобразить зліти й падіння своєї героїні. Раннє сирітство, нещасливий шлюб, заборонене кохання, що можна висловлювати лише в листах, смерть дітей… та й взагалі чи легко буде освіченій  неординарній жінці у позаминулому сторіччі? А все-таки жага й цікавість до життя у Пелагеї перемагатиме, і саме вони підштовхнуть її зацікавитися етнографією, про що вона розповість у листі до коханого:

«Все у нашому житті минає, і саме життя швидкоплинне. На зміну старшому поколінню прийде нове, і воно вже не знатиме ті узори орнаментів, які їхні предки дбайливо зберігали, клали нитками на тканину. Хтось має все це зібрати і зберегти для наших нащадків. Це має зберегтися і не зникнути. Тож я подумала: чому не я? Ти, мій любий друже, був етнографом, я твоя учениця, тож чому мені не взятися за цю справу? Колись і я прийду до тебе, а на цій землі залишу свій спадок — я зберу і систематизую зразки українських орнаментів різної місцевості».

На фото: каблучка "Вишивка 2", підвіс "Засіяне поле"

Так воно й триватиме – невтомна праця й пошуки нового, впорядкування вже зробленого, й на кожному кроці – перешкоди. Можна збирати зразки української вишивки, та не можна прописати у назві книжки слово «українська», а ще треба обов’язково додати зразки гербів. Можна бути видатною науковицею, та усі, від рідних до незнайомих, дорікатимуть тобі зневагою до «традиційно жіночих справ». А ще за знайдену під час обшуку сторінку з взірцями вишивки сина можуть виключити з гімназії, адже українське – не на часі…

Потрібно було мати залізну волю, щоб за таких умов не закинути свою справу, і Пелагея Яківна її мала. Перегортаючи останню сторінку книжки, я зовсім іншими очима подивилася на нашу вишивку – збережену попри усе.

«Мій коханий, єдиний! Я знаю, що життя мене ось-ось покине. Я бачила життя у всіх його проявах. Воно, як мої зразки вишивок, різне, неповторне, але я точно знаю, що наприкінці останній стібок мого вишиваного життя буде зроблений чорною ниткою».

На фото: каблучка "Вишивка 2"

Роман Світлани Талан "ЇЇ вишиване життя" чекає на вас в Таємній кімнаті, й я щиро раджу додати його до найближчого замовлення й насолодитися читанням цікавезного й трохи ностальгічного історичного роману, де на увагу заслуговують й постать героїні, й талант авторки. Від себе ж нагадаю, що вишивкою можна милуватися не тільки на тканині чи в довідниках: в Орінго її вийде ще й приміряти на себе у сріблі!

Каблучки «Вишивка 2» магічним образом змінюють своє обличчя з різними камінцями. Так само як і вишивка: здавалося б звичайний хрестик – а скільки малюнків й символів можна з ним створити! Зручна каблучка надійно влаштовується на руці й додає рідний вайб у будь-який образ: є в цій прикрасі щось невловиме, але таке рідне і знайоме… Отож приміряйте свій вишиваний талісман й не забувайте: ці візерунки дійшли до нас з давних-давен, попри усі перешкоди й заборони, вони здатні подарувати нам сили - та й нам треба не забувати про їхню красу й зберігати її й надалі.

Ольга Орінго