Перший робочий день в Харкові знову розпочався не з кави, а з обстрілів. Але працювати все одно треба і зараз розповім вам, чим планую займатися цього тижня. 

Хоча я й обожнюю звіти (а також дослідження, аналітику, таблички і просто гармонію чисел), перше есе першого тижня року не базуватиметься на чітких матеріях, бо за Орінго-статистикою 95% відвідувачів сайту не читають до кінця довгі та нудні дописи. Тому буде коротко і майже лірично. 

Інколи замислююся, навіщо взагалі ті дослідження прожитого року, коли чорні лебеді несподіванок прилітають майже щодня і помахом крил перекреслюють усі плани, побудовані на ретельно збудованому фундаменті попередніх років? 

От якби розвиток Орінго відбувався б за графіками, накресленими нами у 2012 році, а фактори, які впливають на створення та продаж ювелірних прикрас в Україні, лишалися стабільними, то минулий грудень я мала провести, відкриваючи наші бутики у Берліні та Барселоні, а перед цим підписуючи свою третю книжку на ювелірній виставці у Києві, де в нас був би найпомітніший стенд. І це ще була програма мінімум (коли планувалося обмежитися тільки континентальною Європою та сучасним виробництвом в Харкові). 

Сталося зовсім не так, як гадалося, причому далеко не один раз. Тепер плануємо щоденно, просто рухаючись у напрямку «день простояти та ніч протриматися». Хоча ні, це я трохи кокетую.

Є ж в нас головна священна корова — виробничий план на чотири тижні, а також не така священна, хоча й вшанована корівка — план випуску моделей на три місяці та полохливе теля на тремтячих ніжках — двотижневий план контенту... Проте непевність та хаотичність буття навчили наші великі стада планів не надто розраховувати на щоденну їжу та затишний прихисток, задовольняючись тим, що знаходять на своєму шляху під копитами. І бредуть вони крізь війну, тимчасові та хронічні обмеження, тернисті хащі української економіки, внутрішньогалузеву неоднозначність, знервованість та втому аудиторії, але все одно у перший тиждень року вишиковуються ці корівки перед очима для традиційного зважування та обговорення, куди ж рухатися далі...

Якщо після мого цвітастого опису долі стада корів планової породи ви ще не загубилися, то продовжу думку. Навіть розуміючи безглуздість аналізу попереднього періоду й планування подальших періодів, це потрібно робити. Потрібно рахувати збитки не для того щоб засмутитися, а щоб розуміти міцність системи. Невдачі вчать життю й бізнесу набагато краще, аніж заколисуючі успіхи.

Та й успіхи треба теж аналізувати. Потрібно складати об’ємну картину «ідеальної прикраси» і розбиратися що саме зробило її ідеальною та бажаною, але не для того, щоб намагатися прямо повторити чи масштабувати цей успіх. Коли бачу нові вдалі моменти, то розбираю їх буквально на молекули, і це окремий вид задоволення — винайти нові зв’язки звичних речей. 

Ще один важливий аспект: зазвичай роблю аналітику та фіксую висновки не в якійсь одній програмі, витягую дані зі звітів сайту і адмінок соцмереж, бухгалтерського та складського обліку, а потім твориться магія: міксую дані вручну, шукаю закономірності, малюю старовинні алгоритми зі стрілочками й блоками… Не даремно ж я колись закохалася в журнально-ордерну систему бухобліку, де усе повинно врешті-решт збалансуватися. І ця гра з числами та зв’язками — теж творчість і ще одна винагорода за прожитий рік.   

Такий приблизний опис особистих планів на перші сім днів року. Що саме вдасться — поки що достеменно не відомо, побачимо. Головним вважаю продовжувати рухатися, що б не відбувалося навколо. 

Тримаємося і тримаємо. Тримаємо стрій, підтримуємо настрій і круги творчості, віримо в ЗСУ та майбутню перемогу.

З любов’ю, Олена Маслова