Мов зачарований, стоїть Бахчисарай.
Шле місяць з неба промені злотисті,
Блищать, мов срібні, білі стіни в місті,
Спить ціле місто, мов заклятий край.

Скрізь мінарети й дерева сріблисті
Мов стережуть сей тихий сонний рай;
У темряві та в винограднім листі
Таємно плеще тихий водограй.

Леся Українка

Давайте будемо чесними: про Фонтан сліз й «Марію смутну чи палку Зарему» більшість з нас дізналася геть не з рядків Лесі Українки. Комусь (як, наприклад, авторці статті) пощастило прочитати цю історію в книзі «Легенди Криму», про яку ще піде мова, але в основному ми знайомилися з Фонтаном сліз – і русифікувалися – завдяки пану Пушкіну.  

«Бахчисарайський фонтан» – південна поема Олександра Пушкіна, написана нібито під враженням від відвідування Бахчисарайського палацу. Характерно, що він сам нудьгуючому у засланні поету не сподобався – в листі до друга Пушкін відзивався про Бахчисарай зверхньо, як про занедбану і нецікаву споруду. Але музи, напевно, не питають про наше перше враження, тож через деякий час на світ з’явилася романтична поема…

На фото: підвіс "Вікно в східну ніч"

Коротенько нагадаю її сюжет: в гарем могутнього хана Гірея привозять доньку польського шляхтича, Марію. Дівчина сумує за рідним домом, за батьком, якого татари вбили під час набігу, увесь час проводить в сльозах та молитвах. Але хан закохується в мовчазну красуню й тим самим викликає ревність у своєї головної наложниці, грузинки Зареми. Зарема пристрасна, палко любить Гірея – і це стає чудовим підґрунтям для трагедії. Як ми здогадуємося, нічого гарного далі не буде: Марія вбита Заремою, Зарема в покарання втоплена слугами гарему, а самотній хан Гірей втішається спорудженням фонтану на пам’ять про сумну польку.

Дещо хаотична, але дуже романтична (як для часів написання) історія, яку сам автор називав «безладними уривками» - втім це не завадило російським читачам, не обтяженим зайвою мораллю та співчуттям, сприймати її з захопленням. У ній було все потрібне: екзотизм, молода красуня, смертельні пристрасті, натяк на таємниче кримське кохання Пушкіна… Бракувало лише одного: правди.

А тепер спробуємо розібратися, звідки ж узялася ця легенда. Абсолютно точно існував хан Керім-Гірей – за його правління й були споруджені три основні пам’ятки Бахчисараю, мавзолей Діляри-бікеч на околиці палацу, Фонтан сліз у глибині палацових двориків і мечеть Ешиль-Джамі (до сьогодні не зберіглася). От постать Діляри-бікеч нам й належить вивчати у пошуках витоку легенди. Але відомо про неї небагато. Ця жінка мешкала у палаці за часів правління Керім-Гірея, та усі історичні згадки, що про неї зберіглися, зображують її скоріше як поважну, набожну та заможну, схожу скоріше на ханську матір, а не коханку. На замучену в гаремі красуню вона перетворилася у романтичних легендах. Спочатку її описували як грузинку чи черкеску, а у XIX столітті з’явилася версія про польку з роду Потоцьких, яка поширилася… серед  малоосвічених російських солдат, що охороняли палац.

Ханський палац, 1830 р.

В легенд довгі ноги – тож недивно, що ця доблукала до Петербургу. Саме там чергове кохання Пушкіна, Софія Потоцька, захоплено оповідала поету історію про Фонтан сліз і свою буцімто далеку родичку Марію. Сам Бахчисарай, як ми пам’ятаємо, поета не дуже вразив, він навіть від екскурсії відмовився, натомість узявся за перо 

Будемо справедливі: через деякий час Пушкін все-таки вирішив пошукати історичні згадки про Марію Потоцьку. Результати його очікувано не втішили – та поема вже була готова і хотіла побачити світ… Так міф про полонену польку в гаремі закріпився в літературі й почав активно розповсюджуватися. Та настільки активно, що сьогодні його вже вважають оригінальною кримськотатарською легендою!

Втім, іноді й з поганого виходять добрі речі. Для своїх часів поема Пушкіна була досить таки прогресивною: справа в тому, що його співгромадяни нічого романтичного в Бахчисараї не вбачали. Крим був завойованою територією, з якої за звичкою росіян планувалося винищити історичну пам’ять. Тому і ханський палац стояв у занедбаному стані… Але пушкінський «Фонтан» зашумів, його підхопили інші романтики, зокрема й Адам Міцевич, що теж створив сонети про «могилу Потоцької», – і думка суспільства різко змінилося. Чимало історичної спадщини в Криму було безповоротно знищено, але зазіхати на Бахчисарай, про якого написав «сам Пушкін», ніхто не наважився. Сумна іронія: імперський міф захистив пам’ять кримськотатарського народу від лап імперії.  

Спливає час, стікають краплини-сльози по славнозвісному фонтану, історія живе далі – своїм життям. Ще нещодавно кримські екскурсоводи оповідали її видозмінену версію, яку ви можете прочитати у «Легендах Криму»: там хан набуває кам’яне серце – і видобути сльози з каменю може тільки краса. Став фонтан й символом супротиву: згадуючи про трагедію депортації кримських татар, поет Шукрю Ельчін писав, що його чаші наповнилися кров’ю…

Та зараз біля окупованого Сельсебілю тихо. І якою буде подальша пам’ять про нього, залежить тільки від нас.

___

Для підготовки статті використовувалися матеріали з книги "Країна Крим" Олекси Гайворонського та нарисів "Кримські історії" Сергія Громенко.

Ольга Орінго