Щоб книжки знайшли своїх читачів навіть у найвіддаленіших куточках світу, там, де люди спілкуються іншими мовами, плекають інші традиції та, можливо, дивляться на світ інакше, потрібне щось таке саме потужне, як чаклунство.
Це сильна любов до книжок та непереборне бажання познайомити з ними якомога більше людей. Сьогодні про тих, хто зробив цей шлях своєю місією.
Премія Ганса Крістіана Андерсена є найвищою міжнародною нагородою, яку присуджують авторам, ілюстраторам та перекладачам дитячих книжок. Чому сьогодні говоримо саме про неї, а не про Пулітцерівську чи Нобелівську премії, наприклад? Бо з гарної дитячої книги можна прокласти чимало стежок до щастя. Звісно, краще встигнути познайомити малечу з якомога більшою кількістю друкованих томиків, та, мені здається, в області дитячої літератури краще керуватись якістю, аніж кількістю. Бо діти з задоволенням можуть слухати раз за разом навіть одну улюблену історію, в той час, як в підсвідомості укладатимуться перші знання про міри добра та зла, віри та зневіри, світла й пітьми. А от караваном поверхневих книжок можна заставити хоч всю шафу, от тільки після них не з’являється чарівне відчуття присутності дива.
Розпочалось все у 1953 році зі створення Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури (International Board on Books for Young People). Її метою було заохочення розвитку дитячої книги за часів післявоєнної кризи. Серед засновників була німецька письменниця, журналістка і громадська діячка Єлла Лепман. З роками рада набула розгалуженої системи і наразі складається більш ніж з 80 національних секцій, що діють у різних країнах світу, зокрема в Україні.
В задачі цих секцій входить відбір лауреатів для участі у конкурсі. Лауреатами премії Ганса Крістіана Андерсена можуть стати лише автори та ілюстратори, номіновані Національними секціями IBBY, «які живуть на момент номінації, які за видатною цінністю своєї роботи вважаються такими, що зробили тривалий внесок у літератури для дітей та юнацтва».
Премією Ганса Крістіана Андерсена спочатку відзначали тільки авторів дитячих книжок, через 10 років після заснування додали номінацію для ілюстраторів, а ще пізніше до компанії книжкових чаклунів приєднались перекладачі. Нагородою кращим діячам в області дитячої літератури є медаль з зображенням профілю Андерсена та диплом. Лауреатів визначають раз на два роки 2 квітня, в день народження всесвітньо відомого казкаря. Першою Премію Андерсена 1956 року отримала англійська казкарка Елеонор Фарджон. 1958 року нагороду отримала шведська письменниця Астрід Ліндґрен. Серед інших лауреатів – німецькі письменники Еріх Кестнер і Джеймс Крюс, італієць Джанні Родарі, Богуміл Ржіга з Чехословаччини, австрійка Крістине Нестлінгер.
Українська секція Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги існує з 1997 року й активно співпрацює з дитячими бібліотеками по всій Україні, прислухається до думок юних читачів, щоб якомога краще відобразити читацькі симпатії у переліку номінантів. Першим українським автором, який потрапив у поле зору Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги, був Богдан Чалий. 1974 року його книжка «Барвінок і Весна» не завоювала головну нагороду, але потрапила до Почесного списку авторів.
Взагалі за часів СРСР лауреатами премій ставали Сергій Міхалков 1972 року та Агнія Барто 1976 року. Незалежна Україна ще не має лауреатів, та робота в цьому напрямку не припиняється: до переліку видатних книжок з країн світу 2024 року увійшли книжки «Жовтий метелик» Олександра Шатохіна та «Хто зробить сніг» Мар’яни Прохасько й Тараса Прохаська.
Премія Ганса Крістіана Андерсена від самого початку мала великий престиж, який тільки зростав з роками. І хоча вона не має грошової нагороди, отримати визнання Міжнародної ради з дитячої літератури є чи не найбільшою відзнакою для великого числа авторів, ілюстраторів та перекладачів.
Наталія Орінго
