Поки пан Жадан не заспівав про невидимого Закладчика, було якось ніяково зізнаватися, що теж маю це кострубате слово в лексиконі, хоча й мій «закладчик» вже декілька років постійно працює. Ніби й не зовсім так, як у Сергія Вікторовича, але теж дуже вправно. 

…А я живу під сонцем, що ніколи не згасає
​І рухаюсь повільно за нічними голосами
​Я знімаю вічність на фотоапарати
​Я лишаюсь тут, щоб усе це пам’ятати

Гей, закладчик, давай заклади
​Заклади мені пекла, заклади мені біди
​Давай, чоловіче! Ходи! Ходи!
​Це Господь залишає на мені свої сліди.​

«Завжди хотілося грати саме таку музику — чесну, злу і максимально приватну. Іноді виходило, іноді – не дуже. «Злий» створювався і писався навесні, коли все видавалося химерним і можливим. Вийшов такий собі щоденник людини, яка добре знає, в якій кишені в неї Біблія, а в якій – віскі», —  зазначив Сергій Жадан. 

Ну з класиком не сперечатимуся.

Теж непогано орієнтуюся у власних незліченних кишенях, хоча й рідко про це розповідаю. Півтора місяця слухаю цей потужний альбом на репіті, коли роблю щось енергійне у дворі, й дуже гучно підспівую, з задоволенням відчуваючи себе при цьому злісною хуліганкою. Фаворити, які лунають у моєму просторі частіше за інших, — «Дивні люди», «Антидепресанти» та «Закладчик». Дивні люди ми зараз усі (хто трохи, хто через край), до антидепресантів ми ще обов’язково повернемося у тематичному грудні, а тепер — час Закладчика та його закладок. 

Не зважаючи на суспільно-сумнівне звучання слова, воно мені аж ніяк не про тих, хто ховає заборонені речовини по кутках. Мій закладчик залишає сліди у пам’яті, вклеює й окреслює, пов’язує і зберігає.

Так, це знову про читання і метод, який використовую, щоб повернутися до паперових книжок. 

При тій кількості книжок, що читаю інколи одночасно, без допоміжних закладок обійтися просто не реально. На фото випадковий стосик з часточки цьогорічних книжок, який я зняла з двох боків. 

А ще обожнюю книжки-провідники до мистецьких хащ, коли з часточок розрізнених фактів та картин раптово складається як підтвердження власних теорій, так і розгромна їх відміна. З цими книжками я нерідко сперечаюся і закладки обертаються пластирами на наше з ними подряпане маркерами его. 

Не завжди наїжачуються закладками книжки, які потрібні для продовження роботи. Лідери — книжки художні, які відгукуються мені на різні голоси та показують стежки для виходу з внутрішніх криз. «Наші втрачені серця», «Голлі» чи «Уявний друг» — саме такі, химерні, як малюнки пальцем на склі, які бачиш тільки тоді, коли знаєш, що хочеш там побачити. В них закладки — це ніби нитка Аріадни.

Зовсім неочікувано в книжці можна вихопити щось цікаве й потенційно-потужне. Таке потужне, що дасть відповіді на майбутні питання, покличе мене у нові мандри... І на столі знову з’являться нові книжки та нові закладки. 

Піду, мабуть, підкину свіжого матеріалу для закладання в Таємну кімнату... Може щось з цих книжок призве до вас працелюбного Закладчика? 

О.М.