Недоліком сучасного інформаційного поля є те, що цікаві статі, дописи та відео губляться в океані контенту. Не встиг одразу зберегти собі цікавинку, потім не відшукаєш навіть за тегами. Принаймні зі мною таке трапляється щоразу.

Теж саме було і з невеличким дописом-міркуванням про багатство української мови. А саме — скількома словами можна передати стан, що у світі спрощень та узагальнень іменують депресією. Автор перерахував більше десятка, я запам’ятала лише кілька: туга, журба, сум, гніт, смуток, жура, скрута… Ще й замислилась, певно в нас є особливе слово, щоб виразити почуття до міста, що оселилось в самісінькому серці, але зараз не з тобою. Щось на кшталт спустошеності? Можливо ви знаєте?

Та журбу за рідним домом ми відчуваємо не тільки вдалечині від нього. Це може бути психологічне несприйняття сучасності — адже міста у воєнний час та в мирному житті дуже відрізняються. Коли замість яскравих вогників тотальний блекаут, коли в вітринах магазинів не декорації, а мішки з піском, коли замість гоміну на майданчиках тиша, з’являється новий образ міста. Його не викреслиш з пам’яті, бо це частина життя, але хочеться скоріш перегорнути сторінку, щоб заповнити історію свого міста різнобарвними ілюстраціями.

Буває, що ми сумуємо не за містом, а за спогадами, пов’язаними з ним. Бо дім, роботу та розваги мирного життя можна віднайти навіть на іншому краю світу, а от чим заповнити емоційну прірву на новому місці проживання? Де віднайти місто дитинства з хмаринками із солодкої вати та мильними кульками? Де те місто, яке стало свідком першого зізнання в коханні? Місто, я в якому всі зорі світили, здавалося, тільки для вас? Будь-який спогад — від велосипедних перегонів із першими збитими колінами до прогулянок дахом будинку, від радості зі здачі складного екзамену до тривожних хвилювань у коридорі пологового будинку і ще багато інших — будують наш емоційний зв’язок із містами, з якими ми будемо споріднені протягом всього життя.

Мабуть, тому ми прагнемо мати щось, що буде завжди нагадувати про рідний край. Коли в Орінго почали вимальовуватись перші лінії срібних вуличок, каблучка «Місто навколо» бачилась як фантазія про казкове містечко зі старовинними будиночками, опуклими камінцями бруківки, фонтаном на міській площі та зграєю всюдисущих голубів. Це було узагальнене бачення урбаністичного навколишнього кожного з нас:«Города далёкие и близкие, знакомые и неизведанные, реальные и выдуманные – у них есть история, воспоминания, легенды и настроения». Але навіть в абстрактному силуеті наші клієнти з різних куточків світу знаходили рідні та цілком впізнавані риси улюблених міст.

Каблучка «Держпром», що з’явилась в каталозі Орінго в рамках конкурсу «Срібна мрія – 2019», стала зізнанням в коханні до рідного міста авторки ескізу:«Харьков -- город-миллионник с множеством красивых мест и достопримечательностей. Город живет своей жизнью, растет и становится ещё красивее. Его посещают туристы и приезжают студенты, люди влюбляются и появляются пары, семьи, дети. Мы живем в городе, а Город живет нашей жизнью. Харьков -- мой любимый город, он вдохновил меня на создание обручальных колец для тех, кто встретил свою судьбу в нашем городе или просто туристов которые полюбили наш город». Читаю зараз ту конкурсну тему із чарівними фото харківських краєвидів з почуттям, ніби відкрила капсулу часу із листівками з далекого минулого. Та одночасно з тим ще сильніше розумію почуття тих, хто сьогодні зі сльозами радості на очах відкриває наші посилочки із каблучкою «Держпром».

Каблучка, присвячена Одесі, теж із мрійливою історією. Якщо спочатку це була приватна історія двох закоханих, чиї спогади були пов’язані із містом-перлиною Чорного моря, то згодом каблучка з міським пейзажем Одеси стала близькою для кожного українця. Коли ми співчували кожному місту, як своєму рідному, щоразу як до нього постягувались щупальця ворожих амбіцій. Тож непідступна Одеса має свій срібний символ, що зараз дарує радість одеситам та всім закоханим у це чарівне місто. Адже, як казав автор ескізу:«Я не знаю ни одного человека, который бы не любил этот чудо-город. У каждого есть место в сердце для Одессы, даже у тех, кто там еще не был. Одесса — город моей души! Одесса — это Украина!»

Як розвивались подальші події, ви добре знаєте. Історія славетних міст України, а у нас всі саме такі, продовжується. Наступною була каблучка, присвячена Київському залізничному вокзалу, а в словничку орінгомагії з’явився термін «кільцегінічність», як запорука міцного фундаменту для кожного ювелірного міста, що ще обов’язково прикрасить наш каталог. Що цікаво, сенс, закладений Оленою Масловою у каблучку, миттєво відгукнувся у серцях прихильників Орінго. А це значить, ми прямуємо одним маршрутом.

Архітектурна тема в ювелірному мистецтві чи не найцікавіша, бо має сильний емоційний фідбек та загалом приваблює філігранними деталями та оригінальним сюжетом. Тож не дивно, що ювеліри із задоволенням вдаються до архітектурних форм у своїй творчості. Наші каблучки навіть порівнювали із кількома витворами, та, на мій погляд, це теж саме, як порівнювати два будинки, тільки тому, що в них є вікна та двері.

Якщо ви вже маєте срібне втілення рідного міста, щиро вітаю та сподіваюсь, що будь-які розлуки із домом швидко минатимуть і омріяні зустрічі відбудуться. Якщо ж ви чекаєте на свою особливу прикрасу, нехай в ній втіляться найзаповітніші спогади!

Наталія Орінго