Як ми вже встигли з’ясувати, взаємодія і взаємний вплив культур зазвичай призводять до чогось гарного. Але є в цього явища й зворотний бік – культурна апропріація, або привласнення. Що це таке та чим воно небезпечне, зараз розберемося!

Про культурне привласнення багато хто з нас уперше почув приблизно на початку 2010-х рр. - імовірно, хтось тоді сприйняв це як черговий модний інтернет-тренд. Однак сама концепція набагато старша і набагато серйозніша: вперше про культурне привласнення заговорили наприкінці 80-х рр. у контексті боротьби з расизмом. Саме в цей час виявляти явне презирство до людей іншого кольору шкіри нарешті стало ніби як непристойно. Маятник хитнувся й білі люди почали захоплюватися чорною культурою, вивчати її... і врешті-решт копіювати. Те ж саме відбувалося і з культурами корінних американців: презирство до "дикунів" змінилося ажіотажем і спробами копіювання. Мокасини, бісерні вишивки та імітації бойових гребенів із пір'я набули неймовірної популярності, однак парадоксальним чином при цьому ніхто з тих, хто прагнув долучитися до екзотики, не переймався питанням, що це взагалі за предмети, що вони означають, як спочатку використовувалися?..

Не дивно, що представники культур, що активно запозичували, обурилися такому нешанобливому поводженню з їхньою спадщиною. Класичний приклад того, що не варто бездумно запозичувати – гребінь з пір’я. Багато хто вважає його яскравою деталлю, що підкреслює "індіанськість", і носить різноманітні імітації. Насправді ж такий головний убір - дуже цінна і дорога річ, що прирівнюється до бойової медалі, ф право на нього мають лише заслужені воїни. Чи став би хтось із білої культури прикрашати себе підробленими медалями з фольги? Навряд чи. Чому ж до одного символу виявляють повагу, а до іншого, схожого - ні?

Поміркуйте, чи усе гаразд з цим фото?

Культурне привласнення можна визначити як використання елементів іншої культури у відриві від їхнього смислу і контексту. Потрапляючи в чужі, байдужі руки, символ, наповнений безліччю смислів, втрачає ці самі смисли і стає просто яскравим брязкальцем. Гребінь із пір'я перестає бути військовою нагородою, бінді (крапка на лобі в індійських жінок) - знаком "третього ока", а хамса - захисним амулетом: усі вони зводяться до екзотичних сувенірів. Саме відрив від контексту і відкидання смислів при запозиченні відрізняють культурне привласнення від рівноправного культурного обміну. Образливим тут є не саме запозичення, а поверховість і нехтування контекстом.

Утім, останніми роками можна зустріти досить своєрідні трактування культурного привласнення. Наприклад, багато лівих активістів стверджують що до нього відносяться й дреди. Два роки тому німецьку еко-активістку Ронью Мальцан вигнали з руху її ж товариші: вона носила дреди і відповіла відмовою на вимогу їх зрізати. Але де ж тут привласнення? За деякими твердженнями, дреди - зачіска, винайдена африканцями, отже, носити її мають право лише африканці та афроамериканці. Білі люди ж, заплітаючи дреди, виявляють тим самим неповагу до чорної культури.

 Ронья Мальцан 

З одного боку, це може здатися логічним: запозичення з чужої культури в наявності, ще й без контексту. З іншого у цієї зачіски і немає ніякого контексту. Дреди - це просто дреди, і, до речі, це далеко не тільки африканський винахід: в Євразії їх здавна носили і аскети-індуїсти, і кельтські воїни, і навіть часом вікінги. І річ не в символізмі, а в тому, що це просто зручний і практичний варіант як для воїна, так і для аскета, яким розчісуватися і заплітатися просто нема коли. То чи можна позбавити об'єкт сенсу, якого в нього спочатку не було?

Отож, підсумую: знайомство з іншими культурами завжди захопливе, воно може забезпечити цікаві відкриття й збагатити нашу власну культуру. Однак перш ніж хапати щось красиве і негайно запозичувати, варто поцікавитися - які смисли несе це красиве? Можливо, це ритуальна цінність, яку не варто чіпати? А може, просто зручна побутова штука, якою з нами з радістю поділяться? Отож, досліджуючи інші культури, нам усім варто стати трішки уважнішими й обережнішими - тоді і виявляти повагу стане набагато простіше, і світ навколо нас стане приємнішим. 

Гармонічне поєднання українських кольорів та австралійських "Бумерангів" 

Ольга Орінго