Ще ж на ріках та в ярах
Сиві криги стоять.
Рано-раненько,
Сиві криги стоять.

А я тії сніги
Крилечками розжену.
Рано-раненько,
Крилечками розжену.

Обрядові пісні були притаманні українській культурі за часів язичництва та в пізніший період. Для кожної пори року були свої співи й весну завжди зустрічали веснянками. Разом з відродженням природи люди запрошували добробут та щастя у свою хату. Головною ознакою веснянок, завдяки якій ці пісні не сплутати ні з якими іншими, є пташка — жайворонок чи соловейко. Бо за віруваннями наших пращурів весну приносили на своїх крилах саме птахи.

І хоча зараз по наших селах й містах вже не часто лунають ніжні дівочі співи, веснянки знайшли відображення й у сучасній українській музиці. Адже культурна та історична спадщина України є корінням нації, на якому все тримається, та яке дає сили для нових пагонів. Звісно, під впливом важелів історії змінюються традиції, вони набувають нових рис та збагачуються іншими сенсами. Це відбувається як в музиці, живописі, літературі, так і в прикладному мистецтві.  Сучасні майстри звертаються до набутків пращурів, аби не втрачати  зв’язок поколінь. Те, що сприяло становленню української культури та національної ідентичності, має жити далі, натхненне ідеями нашого часу.

Те, як трансформуються у часі образи традиційних прикрас, можна порівняти з магічним дійством. Це речі, що багато поколінь поспіль набували особливого, майже ритуального значення. Тому так важливо обережно, аби не проронити ані краплі цілющого зілля, надати їм нового звучання, залучити до прадавнього хору голосів дзвінку мелодію, що є втіленням мрій та сподівань нового покоління.

Так з’явилась й ідея підвісу «Веснянка» — в усіх сенсах сучасної  прикраси, що в той самий час наслідує форму старовинного дукача та натхненна українським закликальним співом. Вона ніби сягає корінням минулого, але є свідком сучасності.

Для Тетяни Олександрівни (tetikram), авторки конкурсної роботи це був дебют у «Срібній Мрії» і орінговці дружньо підтримали ескіз своїми голосами (розіграш призового підвісу серед проголосувавших ми проведемо 17 листопада).

Форма дукача традиційна для нашої культури — такі прикраси носили багато років тому, вони прикрашали буденні жіночі костюми і барвисті святкові образи. Одягнуті на низку намиста, шнурок або стрічку, вони належали до обрядових прикрас, що мали захищати свою власницю.

Наш дукачик є відлунням вимог до сучасних прикрас. Навіть на тлі захоплення автентичністю ми розуміємо, що прикраса не буде зберігатись за музейним склом, вона стане нашою супутницею у багатьох життєвих подіях, тож має відповідати часу. Саме на цьому й робила наголос авторка ескізу: «Дукач «Веснянка» є сучасною інтерпретацією давньої традиційної української прикраси. В ньому пам'ять поколінь і народні звичаї символічно поєднуються з надіями, які ми плекаємо цієї весни… Саме таку ідею і хотілося втілити - зберегти традиційність і додати трохи сучасного бачення і лаконічності».

Отже, поєднати цю срібну монетку із мальовничим сюжетом з більшістю сучасних трендів в одязі буде не складно. Силует пташки та гілочок не перевантажений деталями, верхня частина з квітковим дизайном підтримує загальний стиль тендітної простоти. Та не обійшлось й без сюрпризу: ми вирішили не нехтувати вільним місцем на срібному полотні і додали потужний символ, приховавши його на звороті дукачика. На перший погляд, цей квітковий орнамент нагадує рівнесенькі стежки на українській вишивці, та насправді в цьому силуеті приховано малюнок Квітки життя, ви вже могли бачити такий на нашій однойменній каблучці. Це сім ідеальних кругів, що перетинаються один з одним через центральні точки. Геометричний візерунок не лише доповнює мальовничий дизайн прикраси, це давній символ, який нагадує про форму простору і часу та впускає гармонію всесвіту до нашої свідомості.

Дукач чудово поєднується як зі шнурочками товщиною 2 мм, так і з тонкими ланцюжками.  Можна продіти їх одразу у три приховані позаду вушка або ж скористатись лише центральним — так утвориться більш сучасний силует.  

Пасують дукачу геть усі покриття: оксидування підкреслить автентичність та рельєф, а осяйне світло білого родію приверне увагу до форми та зробить прикрасу головним акцентом у вашому образі.

Тетяна Олександрівна мріяла про прикрасу, що стане символом жаданих змін: «Весна цього року для нас особлива – її чекали як ніколи, невимовно раділи її приходу. І зараз ми все ще маємо великі сподівання щодо неї. Вона вже поклала край найскладнішій, темній і холодній зимі, а ще - подарувала нам нові надії на скоре наближення миру, звільнення української землі та порятунок наших людей».

Українці чекають на свою весну. Весну, яка розтопить кригу, що вкрила серця прозорим, але міцним шаром та сковує думки й почуття ось вже другий рік поспіль. Нехай срібна пташка принесе всім нам добру звістку про такий жаданий мир! Лети, пташко!

Наталія Орінго