Іноді для того, щоб мрія збулася, потрібно лише одне – не припиняти вірити в неї.

У 2019 році на конкурс було подано цікавий ескіз давньої прикраси — гуцульської зґарди. Авторка ескізу, Анна Сергіївна (Anna Pavlova), хотіла цим ескізом продовжити етнічну лінійку прикрас Орінго і розповідала про неї так:

«Що ж таке зґарда? Це одна з найдавніших гуцульських прикрас. Зґарди слугували жінкам дуже сильними оберегами. Чим багатшою була пані, тим більше зґардів мала. Одягали зґарди здебільшого на свята, разом із коралями, дукачем, венеціанським склом і моністом».

Зґарда з Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття

Ескіз підвісу пройшов до модуля голосування, та не набрав потрібної кількості балів, щоб стати переможним. Велика прем’єра мрійної колекції у грудні 2019 року відбулася без срібної зґарди.

… Як часто ви поверталися до забутих мрій? Чи діставали колись ці потьмарнілі блискітки з глибини серця, чи милувалися ними, чи доставало вам віри спробувати ще раз — навіть якщо прикрість попередньої спроби свіжіла й досі?

Мрія не буває поганою чи нездарною, на неї лиш буває свій час і своя потреба у Всесвіту. А нам слід лише не опускати руки, не зрікатися їх. Саме так розсудила Олена Маслова, коли додала до правил цьогорічного конкурсу: «Можно доработать (перерисовать) свой предыдущий эскиз, не ставший победителем, если та Мечта по-прежнему манит, аргументированно пояснив свой выбор в текстовом сопровождении к эскизу».

Тож Анна Сергіївна вирішила додати до прикраси маленький штрих — невеличкий кабошон-п’ятірочку. Ромб для українців символізував силу, розвиток і взаємодію зі світом, а ще, як пояснює авторка, «ромби пов‘язували наші предки із плодючістю людини і землі. А ромб із крапкою посередині ототожнювали із добробутом і достатком». Ідея доповнити таку потужну форму кабошоном, що буде якнайкраще символізувати зв’язок з надрами землі, природою, на цей раз виявилася переможною. Підвіс знайшов-таки своїх поціновувачів, упевнено фінішуючи на п’ятому місці зі 104-ма голосами.

Команда ювелірів Орінго на чолі з 3D-модельєркою Юлією Нікіфоровою провела не один десяток годин, адаптуючи ескіз. Хотілося створити прикрасу, що дійсно буде нести в собі відбиток історії, але не буде при цьому мати відверто давній вигляд – це має бути сучасна прикраса для сучасної жінки, яка носить не лише рантухи й запаски, а й джинси з футболками. Водночас підвіс не повинен нагадувати новороби, імітацію старовини, зроблену сучасниками.

Задача стояла нетривіальна. Спочатку в спробі зробити підвіс автентичним його зробили рельєфним, потім думку змінили й вирівняли поверхню. А тоді знову нанесли фактурний візерунок… Ювелір Павло Манюк працював над тим, щоб довести підвіс до ідеалу — і йому це вдалося. Юлія, певно, впізнає кожний вигин цього підвіса із заплющеними очима - а от орігінівцям не вдалося розпізнати візерунок на звороті «Прадавнього оберега».

В результаті копіткої праці вийшла дійсно унікальна річ — підвіс, що рівно пасує гуцульській ґаздині чи леді з двадцять першого сторіччя. Прикраса не виглядає застаріло, скоріше її можна назвати традиційною. Вона в міру крупна, помітна, але не груба. Таку зґарду можна передати доньці чи невістці. Це абсолютно орінгівська річ, вигадана з любов’ю до Батьківщини, зроблена на совість, яка буде радувати і прикрашати.

А ще нагадувати, що справжня мрія обов’язково здійснюється — на все свій час.

На обкладинці до статті - картина Петра Стахевича "Ксеня".

Анастасія Орінго