Подумати тільки, колись такою метафорою можна було описати яскраве, насичене цікавими пригодами та приємними знайомствами життя. І в жодному разі ми не уявляли, що колись станемо акторами-заручниками на знімальному майданчику військової драми. Де треба грати свою роль в мінливому сценарії життя, не уявляючи, що на тебе чекає в наступному епізоді.

За планом в цій статі я мала зробити невеличкий огляд сучасного українського кінематографа, що зображає події в Україні останніх 11 років. От тільки виявилось, що дати оцінку, бодай навіть суб’єктивну, таким фільмам чи порекомендувати до їх перегляду непросто.Так, тема ця і важлива, і необхідна для усвідомлення уроків історії майбутніми поколіннями. Та для людей чутливих дивитись стрічки про війну, коли чи не щодня за вікном або літають, або вибухають ворожі «подарунки», це ще глибше заганяти себе в стрес. Коли психічний стан нагадує легкий шторм на морі, розгойдувати човен, в якому сидиш, ідея так собі.

Гадаю, тому я так і не змогла додивитись до кінця фільм «20 днів у Маріуполі» — сльози почали душити вже на двадцятій хвилині. І це при тому, що жах наступних днів і місяців залишився поза кадром.

Ще перешкодою для сприйняття фільму може стати його жанр. Комусь легше дивитись ігрове кіно, бо ти знаєш, що на екрані актори, а в основі лежить хоча й заснований на реальних подіях, але все ж адаптований сценарій. І, навпаки, для людей, які гостро реагують на удавання, коли справа торкається подій, що тим чи іншим боком торкнулись кожного українця, більш прийнятним стане історична правдивість документального кіно. Фільм «Життя на межі» українського режисера Павла Пелешка став для мене відносно акуратним зануренням в історію країни. Стрічка охоплює період з Революції гідності й до 2022 року. Робота тривала впродовж кількох років, а певну частину фільм оператор монтував у підвалі власного будинку, під час обстрілів в Ірпені.

Фільм розрахований в першу чергу на іноземного глядача, бо показує послідовність подій в Україні від перших студентських демонстрацій і звірств силовиків до повномасштабного вторгнення. Мені складно передбачити, чи допоможе іноземцям не тільки цей, а й будь-який український фільм про визвольну війну проти росії зрозуміти масштаб цієї катастрофи. Коли зараз пригадую власні емоції від перегляду іноземних стрічок на військову тематику, усвідомлюю, що без аналогічного досвіду розвити цей особливий вид емпатії майже неможливо. Та ці стрічки абсолютно точно необхідні, щоб відстоювати себе на інформаційному фронті. В океані російських фейків це рятівний жилет для людини з критичним мисленням.

В умовах обмеженого фінансування та непередбачуваного майбутнього не завжди творчим командам вдається втілити масштабні проєкти. Тому важливою залишається ніша короткометражного кіно. У стрічці довжиною всього кілька хвилин можна підняти гострі проблеми та, якщо не відшукати всі відповіді, то хоча б поставити правильні питання. Чимало гарних робіт було відзнято компанією «Вавілон» за підтримки Державного агентства України з питань кіно в рамках проєкту «Дивись українське». Наприклад, таймінг короткометражки «Голос» Михайла Іллєнка всього три хвилини, але це точно не буде дарма витрачений час.

Те що зараз відбувається з українською кіноіндустрією в умовах війни радше схоже на диво. Такої кількості показів робіт українських режисерів я не можу пригадати в мирні часи. Війна не залишає часу на роздуми й вагання, зволікання рівносильно поразці — світ має бачити нашу історію. Вже зараз в залах країни показують документальний фільм Олега Сенцова «Реал» — стрічка, яка з'явилась завдяки збігу обставин. Випадково увімкнена камера зафіксувала півтори години реальних бойвоих дій: жодних монтажу та спецефектів, але разом з тим є вдічуття присутності. А 6 березня відбудеться прем’єра «Порцелянової країни». Стрічка знята за співучасті США та Австралії, але розповідає про близьке та знайоме — життя українських митців у Харкові. Кінотворцям, як і будь-яким іншим митцям в Україні, сьогодні дуже важлива підтримка глядача. За можливості відвідуйте кінотеатри, дивіться стрічки на офіційних платформах або просто подякуйте знімальним командам теплими коментарями.