Там, де я мешкаю, є дуже багато різних тварин. Крім звичайних свійських котиків, цуциків та корівок, літають різноманітні дикі птахи і бігають яскраві білки, відгодовані зайці та делікатні лисички. Всякої живності так багато, що ми вважаємо наш ліс і будинок частиною замку Білосніжки…

Підвіс "Швидше вітру. Заєць", з колекції "Зентангл"

Якщо про пухнастих і милих білочок особливо сказати мені зараз нема чого, бо вони переміщаються значно вище за мій шар життя, то ось із зайцями-топотунами я зустрічалася частенько. Іноді їдеш додому через темну імлу, і там, де закінчується звичне село, раптово у світлі фар виникає світла пляма, з легко впізнаваними довгими вухами. З'являється ця фігурка так несподівано, нібито хтось закинув її на мій шлях з катапульти, або вона проскочила з книжки чи кіно скрізь шпаринку.

І ось обертається заєць такий неочікуваний, дивиться мені прямо в очі, а потім розвертається і біжить перед автівкою у світлі фар. Біжить упевнено, рівненько, швидко, але не кваплячись, не звертаючи нікуди з дороги, і я відчуваю себе зачарованою Алісою, яка теж погналася за пухнастою загадкою, щоб зрозуміти таємниці казкової країни. Головне, усе обережно об'їхати і не гепнутися в нору. 

А може я сьогодні у ролі справжнього Нео, і слідуючи за білим кроликом (або за сірим зайчиком, який значно більше пасує непролазному нашому лісу), нарешті знайду і зламаю ту кляту Матрицю? 

Зайчик біжить, більше не обертається, він відчуває промені світла фар, які сріблять його пухнасту шубку. Я обережно їду за ним, чекаючи, де ж ми з ним звернемо до нових пригод, і ця хвилина нашого спільного шляху сповнена справжньої магії особливого моменту.

А потім заєць різко зупиняється, знову дивиться на мене з легким докором. Зітхає, ворушить вухами і зникає в темряві так само таємниче та раптово, як і з'явився до цього. Разом з ним зникає і те щемливе передчуття казки, і дитяча надія на несподівані пригоди. Як все ж таки глибоко живуть у нас чудові книги та фільми...

Сережки "Чаювання у Країні Див"

Під час війни мій заєць-провідник довго не з'являвся, та й куди можна відвести людину, яка перестала вірити у добрі дива та казки? Але позавчора, коли ми вже придумали Тиждень полювання та дикої природи і затвердили план публікацій, я їхала додому втомлена і потайки мріяла про якийсь чудовий момент, щоб отримати хоча б трохи енергії.

І так, з лісу мені просто під колеса вистрибнув мій зайчик. Сів, склав лапки, випрямив вушка, подивився трохи суворо, але потім все ж таки вирішив дати мені ще один шанс на виправлення. Мені теж захотілося повірити, що цього разу я точно зрозумію, на що натякає зайчик, і таки побачу правильний час на його годиннику. 

Пропливали дерева повз вікна моєї брязкітної карети, стукали камінчики по дну і хлюпали калюжі під колесами, а зайчик рухався над усім звичайним, немов світла пухнаста хмаринка. Але знов сталося не так, як гадалося. Коли ми з ним майже знайшли таємний вхід до нори з Матріцею, хруснула гілка, щось мелькнуло у лісі, на секунду блимнула фара, я теж кліпнула, а на дорозі чомусь вже двійко зайців.  Отакої… І що ж робити з цим новим фільмом?

Поспілкувалися зайчики між собою тихесенько, лукаво поглядаючи у мій бік. Я згадала, що відеорегістратора вже давно немає і полізла у кишеню за смартфоном — дуже хотілося лишити собі на згадку пухнасто-вухату нараду, але вони нібито прочитали мої думки і разом, пліч-о-пліч, пострибали по дорозі. 

Ексклюзивний підвіс «Моя зайка»

Їхала за ними і вголос сміялася, бо за двома зайцями ще не слідувала жодного разу та чітко знала фінал історії — зараз вони розбіжаться в різні боки, і тільки я їх і бачила. Але настрій суттєво покращився і в голові грає пісня Голохвостого про канареєчку та шикарного сина. 

Та зайчики дограли свою казкову програму до кінця: замість очікуваного роздвоєння вони чемно відстрибнули на узбіччя, посиділи, доки я не поїхала, і зникли у лісі. Тепер знаю, що в казковому замкі Білосніжки мешкають чемні та розумні зайчики, а до Матриці я вже якось потім сама доберуся, не треба їх турбувати. 

Ексклюзивний підвіс «Заєць іде додому»

Дуже хочу, щоб і люди, і тварини могли вільно рухатися будь-якими шляхами, і щоб це були приємні полювання за справжніми емоціями...

Тиждень чудових полювань вже розпочався, тож запрошую вас, друзі, до нової подорожі у країну срібних фантазій. 

Олена Маслова