Вже будую свою нову колекцію на наступний рік. Усоте процитую Жадана: «Життя триває, невідомо чому»… і з тієї ж невідомої причини продовжується творчій шлях.
Натхнення невблаганно тягне мене по колодовбинам і ритвинам втілення мрій у життя, але навіть коли швидко рухаюсь вперед, помічаю дивні дороговкази, на які потім весь час озираюсь.
Рівно рік тому зародилися складні та загадкові срібні артефакти, що потім зібралися в колекцію «Я дам тобі знак». Вважаю, що з цими прикрасами правило «яке ім'я дається справі – така й буде її подальша доля» спрацювало на 100%. Знаки весь час вигулькують ніби нізвідки та вказують мені на важливі події, думки та книжки.
День народження колекції пригадала випадково, коли у блокноті шукала бачення творчості Григорія Сковороди для поточного тижня.
* * *
Цитати знайшла, звісно, та потім Знаки рішуче повели мене до нових книжок, які дивують й захоплюють, які кажуть мені саме те, що зараз потрібно почути.
* * *
Першою покажу вам книжку Юрія Шевельова «Твердий ґрунт: зариси українського себепізнання», де зібрані маловідомі публікації за період з 1944 по 1996 рік.
Вийшла ця унікальна книжка невеличким накладом у видавця Олександра Савчука зовсім недавно. І вона допомогла мені зібрати на живу нитку уривкові знання про світогляд видатного мовознавця і філософа, який починав свій шлях у Харкові та любив наше місто до останнього свого дня.
Несподівано читати його слова з минулого, які пояснюють наше сьогодення і застерігають від майбутнього недбальства! Якщо не байдуже, де жити та як жити, цю книжку варто читати та обговорювати.
До чого ж тут були знаки? Око вихопило у нескінченній інстаграмній стрічці дивну, якусь дуже рідну обкладинку, і це миттєво призвело до порушення мораторію на купівлю книжок у грудні. Я замовила «Твердий ґрунт…» навіть не читаючи опис. Хоча беззаперечно анотація варта уваги: «…публікації містять цілісну візію України в новітньому світі й увиразнюють історичне, цивілізаційне, психологічне та світоглядне коріння тих труднощів, як зовнішнього, так і внутрішнього штибу, що їх мусить долати українство, творячи модерну демократичну державу, здатну посісти гідне місце в усепланетному інтелектуальному розмаїтті завдяки усвідомленню та плеканню власного глибинного єства»
* * *
Друга книжка в мене вже більше місяцю, і чомусь мені здається, що я з нею у руках схожа на трохи схибленого проповідника — стукаюся в усі двері та пропоную про це поговорити. Вже подарувала близьким людям багато примірників, а мій домашній примірник повністю складається із заміток та закладок.
Так, вкрала моє серце нова книжка історика Тімоті Снайдера «Про свободу». Знаєте, буває це захопливе відчуття, коли з одного боку тебе нічого не дивує, але з іншого — щиро дивує те, що твоє напівсвідоме відчуття світу хтось майстерно, послідовно й досконало вже розкрив. І знову завдяки цій книжці збирається пазл, який допомагає побачити поточну світобудову й куди ми рухаємося далі.
Чому знаки говорять «Про свободу»? Бо майже на кожній сторінці я знаходжу знаки вірного шляху. Це мінлива книжка-трансформер, від якої розходяться багато можливих напрямків. Точніше, прийнятних поворотів долі у людства не так вже й багато, але все одно вони є. 
* * *
А третя книжка — це магічний перетин усього прочитаного, сказаного й зробленого за останній час. Дуже дивно, що я не помітила раніше, бо графічні романи — моя давня пристрасть, а вийшов він у 2006 році.
Мовчазне «Прибуття» Шона Тена бентежить, непокоїть, інколи навіть бісить. А потім перетворюється з історії пошуку кращої долі в інших країнах у сон, де усе не таке, як здається на перший погляд, де натяки сплітають тіні, да зло почувається вільно, світло лякає… І потім знову усе змінюється, бо насуваються нові хмарні малюнки. Це казкове мистецтво вищого гатунку, як на мій смак.
Я б порівняла цей видатний продукт творчості з кавовими зернами у парфумерній крамниці: вдихаєш вічний аромат з баночки і приходиш до тями, бо стираються складні нашарування попередніх вражень. Книжка-перезавантаження про прибуття до себе. Як і срібні знаки — дороговкази до себе.
Рік для колекції — це зовсім юний вік, як доведено в Орінго. Поки що вона звучить чистою нотою, яка почалася і не завершується, тому й складно її спіймати та записати. Знаки, форми, ключі та алгоритми тільки вчаться допомагати роздумам і світосприйняттю знаходити своє місце у світогляді.
Нехай просто триває життя.
О.М.
