Історія про знакові прикраси вийшла трохи не такою, якою планувалась на початку. Не залишилось часу ані на фотосесію для обраних «моделей», ані на те, щоб їх трошки причепурити. Тож, у нас сьогодні майже по-домашньому, без прикрас.

Та й сам перелік «орінгушечек», які мали стати героями оповідання, помінявся останньої миті. Наче й маю достатньо велику колекцію, аби віднайти серед мешканців скриньки балакучих оповідачів, що можуть похвалитись цікавими історіями зі свого срібного життя. Але останнім часом ношу прикраси вкрай рідко, що, мене, відверто кажучи, бентежить. Звинувачую у всьому настрій, та нічого не поробиш, це явище зараз поширене.

Отже, почну з тих, хто увійшов в моє життя з війною. Звучить не дуже, але прикраси насправді з чудовою вдачею. Жетон «Вірю в ЗСУ» — відлуння найтемніших часів, коли майбутнє вважалось безоднею і натрапити хоча б на маленький вогник якогось маяка було вкрай необхідно для збереження психічного здоров’я. Вдягла його в день отримання, на звичайний шнурок з крамнички "Монпасьє", бо на той час була не вдома і не мала під рукою своїх ланцюжків та шнурків. Після того вперше зняла його через півтора року. Це було нелегко, адже психологічно прикраса для мене була точкою опори, здавалось, варто зняти і трапиться щось недобре.

За фото цих сережок мене точно ввечері поставлять у кут на горох (так, керівництву це вдається навіть на відстані більше 200км) . Але чомусь не можу себе заставити відправити замарзух на чистку.

Замовила "Крапельки 1" з наявності навесні 2022 року, коли перебувала в Івано-Франківську, бо зрозуміла, що скоро заростуть проколи у мочках. Не рахуючи хрестика на ланцюжку, це була єдина моя прикраса (обручку не ношу). Вже потім додався жетон «Вірю в ЗСУ». Так от, з «Крапельками» вперше в житті порушила усі правила поводження з прикрасами — спала в них, приймала душ, хіба що волосся не фарбувала. Після такого пекельного випробування не дивно, що кришталево осяяні, безколірні Swarovski помінялися в обличчі, точніше в кольорі.   Та вони дорогі мені такі, як є, нагадують про час, проведений в чудовому місті, бодай і не в найкращі часи.

Каблучка "Ханамі" з рожевими топазами попала в перелік, бо це єдина прикраса в такому романтичному дизайні, з тих, що в мене є. А якщо додати пусети «Ханамі», то виходить майже Барбі-look, що мені взагалі не властиво. Списую це на магнетичну привабливість цих весняних квітів та намагаюсь не забувати тішити внутрішню легковажну дівчинку.

І нарешті мої  улюблені —  сережки «Обрій». Ми з ними зійшлися на зимовій виставці «Експо» 2019 року, якраз після прем’єри. То було кохання з першого погляду на екран, а зустріч лише запевнила в думці, що вони ідеальні. А ще сережки для мене особливі, бо це подарунок, що нагадує про чудові часи: наші виставкові дні з найкращою командою однодумців, жарти, вечірні зустрічі та обговорення планів на завтра, піжамні посиденьки з Настею. Тоді мрії справді сягали обрію, зараз він стиснувся до розмірів срібного кола. Бо мрії чекають, коли зможуть розправити крила у безпечній блакиті неба. 

Наталія Орінго