4 жовтня відзначається Всесвітній день захисту тварин. Мабуть, для орінговців цей день насправді святковий – якщо уважно роздивлятися фото на форумі, можна зрозуміти, що практично у кожного з нас живе домашній улюбленець, а то й не один. Але чи багато хто знає, чому для Дня захисту тварин обрано саме таку дату?

4 жовтня у католицькій традиції – це день пам'яті Франциска Ассізького, засновника ордена францисканців, одного з найвідоміших і найдивніших святих. До чого ж тут тварини, спитаєте ви? Справа в тому, що святий Франциск проповідував не тільки людям, а й звірам, птахам і навіть рослинам – все живе в його очах було однаково дорогоцінним й вартим поваги. Розповідають, що на його проповіді зліталися птахи, а якось він навіть упокорив страшного вовка-людожера і вмовив його (так, саме так!) не нападати на людей і худобу!.. Не дивно, що день його пам'яті став і днем, коли люди вшановують усе живе у цьому світі.

На фото: каблучка "Сплюшка"

...Взагалі Франциск далеко не відразу став святим. Будучи сином багатого торговця і дворянки, дитинство і юність він провів у розкоші: батьки його любили, ні відмовляли йому ні в коханні, ні в грошах, і підтримували будь-які його починання. Сам Франциск у юності був веселий, відважний і, треба сказати, дуже амбітний: відомо, що він хотів стати лицарем, та не простим, а найкращим із усіх! З молодих років Франциск брав участь у битвах, і удача скакала на коні поперед нього, але, на жаль, зрадила: в одній із битв він був узятий у полон і повернувся додому тяжко хворим. Франциск видужав і навіть не втратив веселої вдачі — проте щось у ньому з того часу змінилося.

Розповідають, що Франциск, який і раніше відрізнявся широкою душею і щедрістю, став байдужим до своїх багатств: роздавав милостиню, нічого не лишаючи собі, жертвував хворим і прокаженим, про справу ж свого батька — торгівлю — згадував усе рідше і рідше, а врешті-решт і зовсім закинув. Якось він віддав жебраку всю денну виручку від торгівлі в лавці — дуже значну суму, треба сказати! Батько Франциска розлютився і навіть побив сина, проте виховний ефект виявився нульовим 

Чим далі, тим байдужішим ставав Франциск і до багатств, і до задоволень, і навіть до своєї мрії стати лицарем. Все більше він віддалявся від своїх друзів, полюбив блукати на самоті лісами і все рідше шукав компанії людей. Якось, повертаючись із друзями після бенкету, Франциск раптово замовк, зупинився і ніби заціпенів, занурившись у себе. Друзі насмішкувато запитали його, про що це він таке задумався, і чи не має наміру він одружуватися? І Франциск несподівано відповів, що так, збирається, і вже знайшов собі наречену, найпрекраснішу і найблагороднішу з усіх — Пані Бідність.

І справді, незабаром він залишив  всі свої багатства, покинув батьківський дім і пішов жити в ліс. Щоправда, не в глуху хащу, а в ліси біля міст та сіл, де було багато старих церков. Дивно, але до старих, напівзруйнованих церков Франциск ставився з особливою теплотою і, здається, навіть вважав живими істотами. Він засмучувався, коли бачив дах, що провалився, або стіну, що обсипалася, і поривався їх «лікувати» — випрошував по околицях каміння і розчин, і власноруч займався реконструкцією!

Жив Франциск зазвичай десь у халупці неподалік від чергової церкви на його «лікуванні», грошей за ремонт ніколи не просив, та й у принципі вів життя дуже скромне і тихе — зовсім як колись Христос і апостоли. В окрузі славився добрим серцем, чуйністю та дивовижною любов'ю до всього живого — звірів, птахів, навіть черв'яків та каменів. Від колишньої гордості та амбіцій не залишилося і сліду, ніби Франциска підмінили зовсім іншою людиною.

Мабуть, він неабияк здивувався, коли дізнався, що у своєму бажанні жити в лісі, зрікшись світу, він, м'яко кажучи, не самотній. Згодом до Франциску стали приходити люди (іноді, між іншим, дуже багаті і знатні!) і заявляти, що теж хочуть залишити світ з його метушнею і жити простим життям. Дуже швидко таких охочих набралося близько десятка; разом із Франциском вони ходили по селах, читали проповіді, співали пісні, допомагали селянам у їхній праці (при цьому дуже дивуючи тим, що не брали платні). Сам Франциск задумався над тим, що самотня молитва в лісі — це, звісно ж, добре, але коли вже Господь велів ділитися, то явно не тільки майном, але ще й благодаттю. Так і виник орден францисканців — бродячих ченців-проповідників.

Звісно, орден виник не сам по собі, бо Франциску, при усій його відірваності від світу, ставати єретиком не кортіло. Тому, як тільки майбутній братії набралося достатньо, Франциск написав для них статут і подався до Риму — отримувати папське благословення. До Риму він благополучно дійшов і навіть досяг прийому у Папи Інокентія III. Кажуть, понтифік навіть не зрозумів спочатку, чого від нього хоче дивний обірваний волоцюга, та у запалі звелів тому вирушати в хлів до свиней. Що ж, Франциск узяв та пішов! А потім повернувся назад до Папи — ще бруднішим, ніж був. Чи то Папа здивувався наполегливості прибульця, чи то зворушився його смиренністю, чи то, пробач Господи, змилостився над божевільним… Як би там не було, благословення Франциск отримав.

Подальші стосунки францисканців та Церкви були... досить дивними, відверто кажучи. Чого вже там, мабуть, Церква все-таки стратила б Франциска як єретика, а братів-францисканців розігнала в шию, якби Франциск не мав друга. Та не простого, а цілого кардинала! Та не простого кардинала, а Уголіно деї Конті, майбутнього Папу Григорія IX, грізного, войовничого, жадібного і дуже недоброго… Чесно кажучи, одному Богові відомо, як вони з Франциском умудрилися потоваришувати. Як би там не було, відомо, що всі формальності, пов'язані з організацією ордена, Уголіно взяв на себе (Франциску це було просто нецікаво), він же займався справами фінансовими, він же взяв на себе комунікацію зі Святим Престолом від імені всіх францисканців. І якщо ви думаєте, що жадібний (справді жадібний) Уголіно швидко захопив собі всю владу і став «сірим кардиналом», то ви помиляєтесь. Дивно, але досить безсовісний кардинал вів справи ордена відповідально і чесно, постійно радився з Франциском і, схоже, ставив їхню дружбу вище навіть власних амбіцій.

Сам же Франциск займався проповідями, писав молитви і настанови, багато міркував, молився, а часом створював справжні дива. Розповідають, що на околицях міста Губбіо якось завівся величезний і неймовірно жорстокий вовк. Він під'їв усі стада на околицях, а коли вівці закінчилися, почав нападати на людей і навів такого страху, що мешканці Губбіо одного прекрасного дня просто відмовилися виходити за міські стіни. Рідкісних сміливців, які намагалися його вбити, вовк загриз і, схоже, відчув себе повновладним господарем у місті... Допоки під місто не прийшов Франциск. Він сказав, що знає, як позбавити містян від напасті. Безстрашно вийшовши за браму, святий попрямував до вовка і… заговорив з ним! Довго він розмовляв з жахливим звіром, умовляв його і переконував, що не слід нападати на беззахисних мешканців та їхніх овець. І, на превеликий подив, вовк спокійно підійшов до святого, схилив голову і простяг йому лапу!

Проте Франциск розумів, що вовк таки хижак, і йому треба щось їсти. Тому він звернувся до містян і попросив їх приділяти звірові трохи м'яса — а натомість вовк ніколи ні на кого більше не нападе. Як не дивно, і люди, і звір дотрималися обіцянки — більше того, вовк з того часу оселився в місті, поводився виключно мирно і прожив у злагоді з городянами ще кілька років, а після смерті отримав урочисте поховання з усіма почестями.

А найдивовижніше у цій історії те, що це правда. У місті Губбіо досі стоїть церква Святого Франциска, в ній гробниця, а в гробниці похований цей вовк (якщо вірити археологам)!

Ольга Орінго