Каблучки, сережки, підвіси - це, безумовно, ювелірне мистецтво, що ми з вами можемо з легкістю підтвердити. А як щодо чайника чи кухоля? Як не дивно, але й звичайні побутові речі можуть стати шедевром, особливо якщо чайник чи кухоль створює хтось на кшталт Івана Равича.
Іван Андрійович Равич - відомий український ювелір епохи бароко. Усе своє довге життя він провів у Києві, на Подолі, а незвичайне для українця прізвище дісталося Равичу від предків-сербів, які свого часу втекли в Україну від турецького гніту. Однак сам Іван Андрійович був справжнісіньким киянином, а також тонким поціновувачем національного мистецтва і талановитим майстром.
Як ви пам'ятаєте, мистецтво українського бароко переважно релігійне. Якщо архітектура - то храми, якщо література - то проповіді, якщо ювелірна справа - то церковне приладдя. От і більша частина творінь Равича - це якраз церковне приладдя: оклади для Євангелій, чаші, свічники. Втім, були й вийнятки, наприклад, найбільш рання відома робота майстра - це іменний кухоль для гетьмана Мазепи. Ось вам і кухоль як витвір мистецтва - срібний, прикрашений чудернацькими орнаментами і гербом гетьмана, неймовірної красі річ. Особливо якщо враховувати, що Равич зробив його, коли йому було лише 23 роки. Дещо пізнішим часом датується не менш розкішна й цікава річ - іменний чайник вишуканої форми із золотими візерунками, він наводить на думки про щось східне... Чи не надихався Равич балканським мистецтвом? Хтозна. Бік чайника прикрашає герб переяславського полковника Степана Томари.
До речі, якщо ви думаєте, що сам Равич був при цьому бідний і незнатний, і все, що у нього було - це талант, то ви сильно помиляєтеся. У вільний від ювелірної справи час Іван Андрійович засідав у суді й обирався до Київської Ради, тож в столиці мав славу багатої і шанованої людини. Якщо в молодості він переважно всі роботи виконував сам, то в зрілому і поважному віці завів собі цілу майстерню: учні та підмайстри тренувалися на простих і грубих деталях, а сам майстер займався ескізами і тонким оздобленням. Равич навіть кілька разів їздив до Європи за, так би мовити, підвищенням кваліфікації, і з його робіт видно, що їздив не дарма: візьмемо, наприклад, блюдо для Видубицького монастиря - справжнє ювелірне втілення барочності. Рослинні візерунки, квіти, завитки - вражаюча урочистість, яка напрочуд доречна і до самого стилю, і до культового призначення блюда.
А ще Іван Равич славиться тим, що одним із перших в Україні став використовувати ювелірні клейма. До речі, клейма - теж бароковий винахід: у Середньовіччі лише окремі майстри підписували свої вироби, а в епоху бароко клейма не просто увійшли в моду, а й самі стали елементом декору. У Равича їх було цілих два: спочатку він користувався клеймом "FR", що означає "Fecit Ravicz", "Зробив Равич", на щитку у вигляді серця, а в пізніші роки клеймо стало виглядати як овальний щиток із літерами "ІR". Це не просто технічний винахід, а заява автора про свою індивідуальність, про те, що він не просто ремісник, а творець. Знову-таки, в Середні віки таке було немислимо, а от в епоху бароко це стало реальністю.
Ольга Орінго
