На початку лютого 2022 року я похапцем зробила прем’єру колекції «Пара особливих» та позначила її лімітованою (такою, що буде в каталозі тільки до завершення року). Але тепер, коли вже повернула на вітрину сайту раніше лімітований перстень «My way», то чому не переглянути вимушену ізоляцію і цих філософських прикрас?

Перекажу вам історію створення, бо такі історії з плином часу не стають менш актуальними.

Стартували ці прикраси на самому початку 2020 року, і виросли вони з поки нествореної театральної колекції, а також — з таємного бажання створювати прикраси-нагадування про те, що вище за будь-які поточні миттєвості та нагальні потреби…

Ви можете легко помітити, як перегукуються ці прикраси з драматургічною каблучкою «Наш вихід!»: у підвісі той самий емоційний чоловічок, що балансує на кулі, а в сережках і каблучці немов драпірується така ж завіса. Випуклі точки каміння з'єднуються срібними містками, і у зв'язку між ними відчуваються вібрації особливих моментів, сила співзвучності та велике взаємне тяжіння.

Спочатку ім'я міні-колекції було «Паранормальні» — пара каміння тут простежується чітко, а витончена гра приставки «пара-» здавалася мені вдалою та точною. Додаємо до нормальності «Пара-» (грец. πᾰρά — біля, біля…) і одразу отримуємо опис дивних явищ, що знаходяться за межами сучасної науки. Навколо нас все зараз переповнене подібними явищами, Всесвіт щедро сипле загадками на людські голови і, схоже, вже готується якийсь грандіозний стрибок у науці та наших уявленнях. Так, спочатку це ім'я підходило до дивних прикрас, намальованих колись за незрозумілим натхненням буквально за одну хвилину.

Проте коли прикраси нарешті з'явилися перед очима, мої погляди вже стали іншими, а маленька колекція отримала ім'я «Пара особливих». Певні події підштовхнули мене до перечитування духовної літератури, і несподівано голосно відповіла на таємні питання Книга Еклезіяста (цитую у перекладі Івана Хоменка):

 Усі ріки течуть у море, та море не наповнюється.
До місця, звідки течуть ріки, туди вони повертаються знову.
Усякі речі втомлюють людину, а чому - ніхто не каже.
Око не насититься баченим, вухо не наповниться слуханим.
​Те, що було, є те саме, що буде; те, що зробилось, є те саме, що зробиться.
​Нема нічого нового під сонцем.
Як є щось, про що кажуть: «Глянь: ось нове!» -
​то воно вже давно було у віках, які були перед нами.
(Ек. гл. 1)

Що ж особливого у зв'язку між двома точками, навіть якщо зв'язок цей складний і не лінійний?

В епоху бурхливого розквіту індивідуалізму, коли оспівуються лише яскраві особистості, коли ніхто не повинен зважати на інших, коли близькі стають далекими, а розуміти ми їх зовсім не зобов'язані, духовний зв'язок між людьми стає розкішшю. Стають розкішшю беззастережна підтримка та взаємна довіра, спокійні бесіди зі старшим та затишні великі круглі столи. 

Коли Всесвіт перевіряє людину на міцність, він засліплює її впевненістю в тому, що вона може бути досконалою, універсальною і самодостатньою, без обтяжень зв’язками та коренями.

Усьому час-пора, і на все слушна хвилина під небом: 
час народитись і час померти, час садити і час посаджене виривати. 
Час убивати й час лікувати, час руйнувати і час будувати. 
 Час плакати і час сміятись, час сумувати і час танцювати. 
Час розкидати каміння і час його збирати, час обіймати і час обіймів уникати. 
Час шукати і час губити, час зберігати і час розкидати. 
Час роздирати і час ізшивати, час мовчати і час говорити. 
Час любити і час ненавидіти, час на війну і час на мир.

(Ек. гл. 3)

Сімейне чи дружнє коло при нормальному стані речей складається з окремих особистостей, які можуть доповнювати близьких та рідних, тому якщо одному доля щедро подарувала фізичну силу, іншому — фінансовий успіх, а хтось просто дуже добрий і вміє слухати й втішати, то разом вони будуть сильніше стократ. І коли настає час випробувань і руйнацій, то люди з цього кола спрямовують любов і підтримку до тих, хто їх потребує саме зараз, не дають зірватися в безодню людині, яка втратила сили. Можна бути дуже особливими, але не варто бути одному. 

 Бачив я ще й іншу марноту під сонцем.
​Людина собі самотня, нікого другого не має;
​ні сина в неї, ані брата, а праці її нема краю,
​очі її не насичуються багатством.
​Для кого я працюю та позбавляю себе щастя?
​Це теж лиш марнота й лихий клопіт.
​Двом ліпше, ніж одному, вони бо мають ліпшу користь із своєї праці.
​Бо як упадуть, один одного підніме.
​Горе ж одному, як упаде, і нема нікого, щоб його підвести.
​Так само, як лежать удвох - їм тепло; одному ж як загрітись?
​Наскочить на одного хтось, удвох проти нього стануть;
​троїста нитка не так хутко рветься..
​(Ек. гл. 4)

Нехай не бентежать рясні цитати з Книги Еклезіяста: для тих, кому не близький Старий Заповіт, це може бути й просто пара особливих каменів.

Добрі прикраси вміють працювати самі собою, не розповідаючи голосно про свої зусилля, тож нехай щільно сплітається тканина ваших добровільних зобов'язань і нехай вистачить у вашому серці любові для ближніх.

І не забувайте, будь ласка, про чарівний перстень «Наш вихід», він теж дуже любить увагу. В ньому є характер, динаміка та душа, бо він створений про Людину, яка творить новий світ, відкриваючи стару завісу всесвітнього театру. Нехай ця завіса до неї відкривалася мільйони разів, нехай мала й слабка Людина в масштабах Космосу, але хіба може щось зупинити Людину, яка прямує вперед у потоці творчості?

Щоразу, коли завіса відкривається та ми виходимо на сцену, обираємо свою роль: можна терпіти і чекати на завершення цієї вистави... Або можна злетіти над підмостками повсякденності, подарувавши оточуючим і собі незабутні моменти. 

Таке в нас сьогодні приємне повернення на сцену. А може ви здогадаєтесь, друзі, яких прикрас не вистачає в цьому дописі, щоб можна було зібрати повну колекцію та яка назва була б в неї? Завдання з зірочкою, звісно, але може хтось згадає... 

О.М.