Сьогодні хочеться менше сказати і більше показати. Настрій в мене такий, як і в усіх українців — річницю вторгнення не можна вимкнути у голові. Раніше склалися паранормальні прикраси, а тепер вони підказали ці рядки.
Зоресвітні, вразливі, тендітні —
у темній космічній далечі,
де тиша суцільна,
як за хвилину до лютого,
існують лише вони, срібні квіти.
Розправляють холодні пелюстки,
квітнуть крізь безсилля,
І напруживши тонкі пальці,
марно стукають в кришталеві вікна
поважних неквапливих кораблів.
Все згадавши, відбувши усі ритуали,
які притаманні лиш квітам,
знімають із тонкого стебла нерву
корону, що більш не потрібна,
бо зав’язок вже сформувався.
У зав’язі багатогранній ховаються
зерна можливих подій і зростань,
на стінах зав'язі — малюнок зі знаків і шрамів,
там покоління прийдешні читатимуть історію
незламних та впертих квітів зоресвітних…
Ми витримаємо все і здобудемо перемогу у війні не за допомогою чудес, а у важкій боротьбі.
Вірю, що зовсім скоро ми переможемо тягуче тоскне зло, що в Україні буде мир, і тепла радість разом зі світлом прийдуть в оселі українців.
Ми відігріємо душі та повернемося із крижаної пустелі неймовірної несправедливості, почнемо будувати нове мирне життя. Тоді, мабуть, слова та прикраси часів війни зазвучать зовсім інакше…
А поки — так. У безодні безмежного космоса вже так багато квітів, історії яких нам не можна забувати.
З любов’ю, Олена Маслова
Lina2018
Пт, 24/02/2023 - 20:11
Julia777
Пт, 24/02/2023 - 23:08