Якщо можна було б спитати дітлахів, що жили в СРСР, чиї книжки у них найулюбленіші, ім’я Корнія Івановича Чуковського було б серед перших. Перша жартівлива казка, що він колись придумав для власних дітей, стала початком дивовижного літературного шляху відомого критика в якості казкаря.

Чудова фантазія те нескінченна любов до дітей малювала сюжети, нетипові для радянської літератури, а величезний письменницький та перекладацький досвід, критичне мислення та літературна практика закордоном робили ці віршовані рядки дуже небезпечними для влади. Та чи лише за часів СРСР?
Адже після стількох років друку відому казку про нахабу-Таргана таки заборонили на болотах. Дісталося і театральним постановам за сюжетом цієї казки. В цих рядках чекісти завжди вбачали натяки на нелегітимність і слабкість національного лідера (свого часу це був сталін):

Але ранком на цю гру
Пристрибала кенгуру,
Споглянула вусаня,
Закричала навмання:
«Та хіба ж це злий тиран? (Ха-ха-ха!)
Звичайнісінький тарган! (Ха-ха-ха!)
Це ніякий не пан, тарганець малий!
Кривонога комаха, прусак рудий.
Чи не встидно вам?
Не досадно вам?
Ви зубасті є, Ви ікласті є,
А малявочці ви вклонилися,
А комашечці підкорилися!

А зараз паперові сторінки дитячої казки перетворились на дзеркало для надто здібного учня радянського тирана, який до смерті боїться, що туман розсіється і всі побачать нікчемність та слабкість карлика-таргана.

Взагалі для письменника, що був українцем за походженням, а головнем українцем в душі та весь час плекав в собі рідну мову та інтерес до української культури, залишитися поза межами уваги КДБ навряд було можливим. Тим паче, що Корній Іванович був дуже освіченою людиною та розумів політичний стан речей в країні.

Існує чи то історичний факт, чи то легенда, коли в 1920-х влада відправила Чуковського у відрядження до Фінляндії, аби той вмовив повернутись до «рідних пенатів» Іллю Рєпіна. Письменник поставився до задачі з притаманним йому професіоналізмом, але був нюанс. Корній Іванович повернувся на росію без друга Рєпіна, а сам Ілля Єфимович у своєму щоденнику напише таки рядки про цей візит: «Приїжджав із Петербурга Корній. Вмовляв не повертатися».

Секрет популярності казок Корнія Івановича полягав у їхній близькості до реальності. Діти з захопленням стежили за пригодами тварин, у вчинках яких зчитувалися людські риси, від душі сміялися над неохайним бруднулею чи ледачою Федорою, вбачаючи у їхніх образах себе. Корній знав про потужний виховний ефект своїх казок та тішився, якщо йому вдавалося достукатися до читачів. Про Мийдодира письменник писав: «Чи цураюся я тенденції в своїх дитячих книжках. Анітрохи! Наприклад тенденція «Мийдодіра» — пристрасний заклик малюкам до чистоти, до вмивання. Думаю, що в країні, де ще так недавно про всякого, що чистить зуби, говорили, «ги, ги, видно, що жид!» ця тенденція варта всіх інших. Я знаю сотні випадків, де «Мийдодір» зіграв роль наркомздоров'я для маленьких».

Та те, що малеча сприймала як мудрий путівник на шляху до дорослого життя, влада вбачала як загрозу собі, тому дуже швидко книжки Чуковського віднесли до таких, що не відповідають завданням радянської педагогіки. Невдовзі після публікації «Муху-Цокотуху» оголосили гімном куркульського і міщанського побуту і не десь, а на батьківських зборах кремлівського дитсадка! «Тарганище» — сатирою на Йосипа Віссаріоновича Сталіна.
Казкою «Крокодил» опікувалась особисто вдова Володимира Леніна, на той час головний педагог Радянського Союзу Надія Крупська. «Что вся эта чепуха обозначает? — писала вона. — Какой политический смысл имеет? Какой-то явно имеет. Но он так заботливо замаскирован, что угадать его довольно трудновато. Я думаю, что «Крокодила» нашим ребятам давать не надо не потому, что это сказка, а потому, что это буржуазная муть».

«Чуковщину», як образливо стали називати твори письменника, почали вилучати з бібліотек. І Корній Іванович наважується на вчинок, про який потім жалітиме багато років. В грудні 1929 року він публічно зрікається своїх творів та заявляє про наміри змінити напрямок творчості, написавши збірку віршів «Весела колгоспія». Назва збірки українською ріже слух, російською звучить не менш жахливо, та можновладці не бентежаться з приводу ідіотизму ситуації та на якийсь час полишають Чуковського в спокої.

Коли в 1931 році помирає молодша донька Корнія Івановича, то саме свою творчу зраду він вважає причиною сімейного лиха. Чуковському знадобиться ще 11 років, щоб повернутись до паперу та ручки — в 1942 з’являється казка «Подолаєм Бармалея». Потім були «Пригоди Бібігона» та «Що зробила Мура, коли їй прочитали казку «Диво-дерево». Здавалось, що життя потроху повертається у звичну колію і так тривало, доки в 1960-х Корній Іванович не захоплюється ідеєю зробити переказ Біблії для дітей. Книга під назвою «Вавилонська вежа та інші стародавні легенди» була видана у видавництві «Дитяча література» в 1968 році, однак весь тираж був знищений владою. Перше книжкове видання, доступне читачеві, відбулося вже 1990 році.
Прискіпливе, гнітюче око радянської влади не полишило письменника і після смерті. Проведенню прощальної церемонії усіляко перешкоджали представники спецслужб, не надаючи можливості виступити з промовою тим гостям, що не мали квоти довіри. Натомість діячі культури, що добре вміли пристосовуватись до «політики партії», стрясали повітря байдужими, завченими фразами.

Що можемо зробити ми, щоб робота Корнія Івановича продовжувала жити, а його казки все також тішили вже наших дітей і онуків? Читати книжки Чуковського! Сподіваюсь, з часом у нас з’явиться більше гарних видань його казок українською мовою. Мовою, якою з Корнієм Івановичем спілкувалась мати, проста селянка Херсонської губернії. Мовою, на яку він одразу переходив у розмові, варто тільки було зустріти людину родом з України. Мовою його улюбленого письменника Тараса Григоровича Шевченка.

Наталія Орінго