Сьогодні виповнюється 303 роки з дня народження Григорія Савича Сковороди – поважний вік! А у якості привітання пропонуємо зануритися глибше у його вчення та витоки – адже думки видатної особистості варто не тільки поважати, а й знати 

Навіть найвеличніші та найпотужніші ідеї не народжуються у вакуумі. Жоден відомий філософ не створив свою концепцію, просто сівши якось зранку за стіл з думкою «а вигадаю я зараз щось велике!». Філософська ідея – результат спостережень, роздумів над чужими ідеями, адаптацій, переосмислень, суперечок і так далі. Іншими словами, нові філософи приходять до своїх ідей, сперечаючись (або погоджуючись) з ідеями старих. З ким же сперечався або погоджувався Сковорода? Хто вплинув на його погляди?

Будучи прекрасно освіченою і начитаною людиною, Сковорода мав широкий вибір: антична філософія всіх видів, платоніки і неоплатоніки, християнські мислителі і модні, скандальні філософи Просвітництва. Різноманітної поживи для розуму було стільки, що вистачило б на десяток мислителів! Яке ж інтелектуальне меню обрав Сковорода?

Неоплатонізм. Це слово можна зустріти практично у всіх текстах, які так чи інакше пишуть про Сковороду. Що ж це таке? Коротко ось що: у знаменитого Платона була концепція про два світи – світ ідей, в якому живуть вічні, незмінні і в прямому сенсі слова ідеальні образи всіх істот, предметів і явищ у всесвіті, і світ речей, який представляє собою криве і слабке відображення першого світу. У кожної людини є свого роду «спогади» про Світ Ідей і про те, як він хороший і прекрасний. Завдання мислячої і духовної людини полягає у відновленні цих спогадів і, по можливості, встановленні гармонії в матеріальному світі за зразком Світу Ідей.

На фото: ексклюзивний підвіс «Радість впізнання»

Це був платонізм. А неоплатонізм пішов ще далі: є не просто Світ Ідей і Світ Речей, а ще й купа проміжних варіантів різного ступеня матеріальності, і всі ці проміжні світи живуть за своїми законами, населені різними сутностями і по-різному взаємодіють між собою. Але найцікавіше – по цих світах, як по сходинках, можна подорожувати і сходити до Світу Ідей! Тобто не просто згадувати, як там раніше було добре, а дістатися туди; зрозуміло, для цього потрібні були численні знання, самодисципліна і високі моральні якості, але головне – сама наявність такої можливості. Неоплатонізм з його проміжними світами став пізніше базою для багатьох містичних вчень (наприклад, для каббали).

Сковорода явно був небайдужий і до платонізму, і до неоплатонізму: у нього ми зустрічаємо не тільки ідею про два світи, матеріальний і духовний, а й ідею про «символічний», «біблійний» світ, який служить свого роду посередником між цими двома. Духовний світ, скажімо так, вельми непростий для безпосереднього сприйняття, і символічний світ допомагає втілити його принципи і явища в метафори, образи та історії, які зрозуміти набагато простіше. Зрозуміло, основою для всіх образів і метафор символічного світу у Сковороди була Біблія, тому і світ-посередник він називає «біблійним».

Стоїцизм. Стоїки – суворі античні мужі, беземоційні і стримані, яким байдужі будь-які труднощі. Ці панове більше нагадують кам'яні статуї – хіба у них є щось спільне з емоційним, чутливим, часом навіть екзальтованим Сковородою? Він-то вже на кам'яну статую схожий найменше!

Як не дивно, є. Один із секретів кам'яного спокою стоїків перед будь-якими труднощами життя – усвідомлення свого місця в цьому житті. Стоїки порівнювали світ і суспільство з людським тілом, в якому безліч різних частин і органів виконують різну роботу: очі бачать, пальці хапають, ноги стоять на землі, шлунок перетравлює їжу. Всі частини тіла різні, проте всі гідні і важливі для тіла. Точно так само важлива для суспільства кожна людина, яка сумлінно робить свою справу, якою б вона не була: управління державою або підмітання вулиць. Кожен стоїк знав, що бідність, незначність або «неправильна» робота служать приводом для образ лише у дурнів. Справжня ж гідність людини не прив'язана ні до грошей, ні до становища в суспільстві.

На фото: каблучка «Нерівна рівність»

І напевно стоїкам сподобалася б ідея «сродної праці» у Сковороди: ключ до щастя – діяти і жити в злагоді з власною природою, не намагатися її зламати або змінити, а знайти для неї можливість для прояву в світі. І, зрозуміло, вони б погодилися з переконанням Сковороди в тому, що в світі-театрі важливі не костюм і бутафорія, а сила і переконливість гри. До речі, фразу про театр Сковорода вимовив, коли його намагалися «повернути на шлях істинний» і запропонувати місце в православній церкві (зрозуміло, натомість він мав припинити писати «неправославні» тексти). Ця історія античним стоїкам би точно сподобалася!

Епікурейство. Та не може бути! Епікурейці ж любили всілякі життєві задоволення і взагалі матеріальні насолоди, а тут – Сковорода, бродяга і аскет! Не дивуйтеся надто сильно: насправді епікурейська філософія – це не зовсім те, про що ми звикли думати.

Античний філософ Епікур дійсно розповідав про користь матеріальних насолод і проповідував «атараксію» – досягнення гармонії і внутрішнього спокою. Ось тільки з пірамидами, жертвоприношеннями та іншими надмірностями це нічого спільного не мало. В епікурейській філософії часто упускають дуже важливий момент: отримувати насолоду потрібно вміти з того, що у тебе є на даний момент, задовольнятися цим і ні в якому разі не прагнути за будь-яку ціну отримати більше. Сам Епікур писав, що для нього розкішна трапеза складається з... хліба і сиру, але при цьому він смакує і те, і інше, насолоджується смаком і не бажає більшого. Тобто, епікурейство – це якраз про стриманість і скромність!

На фото: каблучка «Сад пісень»

Аскетичний, невибагливий спосіб життя Сковороди якраз відповідає епікурейському ідеалу: мати небагато і вміти насолоджуватися цим небагато. А його прагнення до «сердечного миру» схоже з пошуками «атараксії» – спокою і душевної рівноваги, головної епікурейської чесноти.

У філософії Сковороди можна знайти відгуки ще безлічі ідей і вчень: тут і Сократ, і отці Церкви, і навіть народний містицизм. Однак з усіх цих ідей Сковорода зумів створити гармонійне, а головне – нове ціле. Мало слухати інших і переймати їхні ідеї – справжній філософ повинен вміти створити на їх основі власний погляд на світ, взявши за основу старе і заслужене, сказати світу щось нове. І Сковорода це зміг! І тепер, через триста років, він сам – приклад і джерело ідей для нових філософів.

Женя Орінго