Цю сесію ми присвятили творчості Лесі Українки, а разом з нею і всьому українському фольклору, його казкам, легендам та переказам.

Лариса Косач, майбутня Лариса Косач-Квітка, що творила під псевдо "Леся Українка" народилася в родині українських інтелігентів. І вплив власної родини на її становлення складно переоцінити. У будинку Косачів часто збирався цвіт української культури тих років. Діти Косачів зростали в постійному навчанні, в атмосфері музики, читань, наукових суперечок й політичних обговорень. Дядько Михайло, що був соратником Франка, був першим літературним критиком Лариси, а вона  - його малою улюбленицею, яку він особливо повчав і якій прищеплював свої ідеали й погляди. Кожен з дітей мав своє домашнє прізвисько, і маленьку Ларису вдома кликали "Лесею" - саме це ім'я вона згодом візьме собі за псевдонім. 
 
Саме дитячі враження і спогади заклали підвалини фольклорного спрямування творчості Лесі Українки. Вона на все життя лишилася залюбленою в неймовірні розповіді про мавок, які вперше почула у п'ять років під час сільського відпочинку, у казки, що розповідала мати, у природу рідного краю і неймовірну музику, яку чула з дитинства. Крім цього, на жаль, її казкова, романтична натура шукала у фантазіях рятунку від болісної дійсності... У 12 років Ларисі діагностували важку хворобу - туберкульоз кісток, що розвинувся внаслідок застуди на Водохреща. Біль, численні процедури та операції стали її супутниками на довгі місяці й роки. Мати виховувала її стійкою та мужньою, та творчість у цей час цілком природньо стає для неї розрадою й можливістю хоч ненадовго полинути в світ без ліків та лікарів. Адже навіть після лікування Лесине здоров'я лишалося підірваним численними ускладненнями. Та ж "Лісова пісня" Українки - це той самий конфлікт, який сама Леся переживала глибоко в собі, суперечність між високим покликанням й буденщиною, сповненою тривог. 

Молоду Лесю неймовірно вабила жива природа: море, ліси, гори... Вона любила не лише далекі подорожі, а й короткі поїздки, щоденні прогулянки. Полюбляла писати на природі, десь біля лісу чи на якійсь галявині, поблизу моря, на річковому березі. Хтозна, що бачила ця дівчина у візерунках гілок, що чула у шепоті хвиль...